Приходжу вчора стомлена з роботи, бо понеділок завжди не легкий день – а посеред кухні відро огірків для закваски, але самих великих і старих. Звичайно, що свекруха постаралася! А мене хтось запитав, чи хочу я голову морочити з цим “щастям”? Чому вона їх прогавила й не зібрала, поки молоді були? Ну але це в дусі Ірини Максимівни.
Я звикла до того, що мами завжди більше люблять синів, а до дочок ставляться прохолодніше. Так було в сім’ї моїх подруг та знайомих. Але тільки не у випадку мого чоловіка. Я серйозно, свекруха ставиться до мого Назара як до якоїсь помилки молодості, якщо не гірше. Розмовляти вони розмовляють, але її вчинки говорять більше, ніж слова.
Наприклад, почнемо з того, що моя свекруха якийсь час була на заробітках, в іншій країні, у Франції. І весь цей час вона надсилала гроші та різні подарунки. Ось тільки якщо синові вона дарувала якусь дрібницю – на кшталт футболок чи кількох пар шкарпеток, то для доньки презенти були вагомішими – дорога косметика, техніка, сукні. Порівняти і справді неважко.
Потім, коли сестра мого брата виходила заміж, Ірина Максимівна подарувала доні двокімнатна квартира. Причому це не звичайна хрущовка з допотопним ремонтом, а нормальна така оселя, в новому цегляному будинку. Я була там кілька разів і скажу, що такі подарунки коштують дорого.
Хоча зовиця, мені здається, навіть не подякувала нормально батькам за настільки крутий сюрприз. Ну, це вже їхнє особисте.
Хочете знати, який подарунок отримав Назар, коли ми одружилися? Обіцянку! Дуже важливу обіцянку, що через якийсь час його батьки з’їдуть із їхньої міської квартири до сільського будинку. І тоді ми з ним заживемо у тій квартирі, як королі. У ній же 3 кімнати! Хоча ремонт старий, а район не найкращий. Але свекруха щиро пообіцяла, що так і буде. Коли – це вже інше питання.
А поки що ми так і живемо у орендованій квартирі. Щомісяця платимо за неї гроші, але це ще не все. Матуся мого чоловіка почала командувати, мовляв, наше майбутнє сімейне гніздо треба упорядковувати. Ремонт зробити, невелике перепланування. А для цього потрібні гроші. Тож ми тепер платимо ще й за це обіцяне задоволення.
Не сказати, що я дуже рада всьому цьому, але й вибору в мене взагалі немає. Справа в тому, що Назар, мій чоловік, заробляє за нас обох і він має право розпоряджатися своїми грошима як йому завгодно. Тим більше, маму він свою шалено любить і завжди піде їй назустріч.
Я свою зарплату витрачаю особисто на себе. У нас поки що ще нема дітей, тож маємо можливість жити саме так. А далі вже треба буде замислитись над спільним сімейним бюджетом.
Але я хотіла поділитися з вами причиною, через яку я все ж таки серйозно посварилася зі своєю свекрухою і навіть трохи з чоловіком. Але я впевнена, воно того варте. Адже свої принципи і кордони потрібно відстоювати і захищати. Інакше потихеньку свекруха залізла б нашій родині на шию і звісила б ноги. Це я точно знаю.
Отже, вчора вона приїхала до нас і принесла відро огірків із грядки, поки я на роботі була. Ви думаєте, ціле відро – це має бути багато, чи не так? Але насправді там було не більше 10 «кабанчиків», так ми в дитинстві називали великі та старі огірки.
Незрозуміло, що робити із великими огірками. Такі овочі прийнято залишати на городі, адже користі з них особливого немає. Але свекруха принесла їх нам, дочекалася подяки від Андрія і півгодини скаржилася, як їй було важко їх везти до нас.
Але що робити з великими огірками? Я хотіла сказати, що це все марна праця і готувати я такі огірки не збираюся. Але, подумавши, вирішила промовчати.
А ввечері вчора ми з чоловіком зайшли у гості до його сестри на чай. І знаєте, що я побачила? Ванну, наповнену маленькими, свіжими огірками. Всі один до одного, не більше мізинця. Лежать у холодній воді та чекають, коли їх законсервують!
Я, звичайно, з’ясувала, що ці огірочки принесла свекруха. Хоча її дочка сказала, що вона не любить робити консервацію, тож навіть не знає, навіщо їй стільки цього добра. Ну, я й не витримала. Сьогодні зателефонувала мамі Назара та все їй висловила, озвучила, що я думаю з цього приводу і не лише. Сказала, що вона ставиться до власного сина як до якоїсь нерідної дитини.
Ірина Максимівна, звичайно, теж у боргу не залишилася, назвала мене фіфою та утриманкою. А ще зателефонувала до Назара, щоб очорнити мене в його очах. Треба ж, ніби я чекала чогось іншого.
Не знаю, до чого все це приведе, але мовчати я не збираюся. Терпіти подібне ставлення до себе я змогла б – мені на ставлення свекрухи до мене начхати з високої дзвіниці. Але чоловіка просто по-людськи шкода. Рідна мати його використовує і ніяк цього не соромиться. Натомість дочку любить – не зрозумій, за якісь заслуги.
А я вважаю, що це я, дружина, маю бути найближчою людиною для чоловіка. Тим більше, за такої мами. Сподіваюся, у майбутньому Назар це сам зрозуміє та зробить висновки. А поки що ситуація така яке є. Тільки вражає – якими ж іноді чоловіки бувають наївними та недалекоглядними. Просто дивишся і дивуєшся!
А огірки мабуть зовиці сьогодні віднесу – нехай робить з ними, що хоче. А ви б як зробили?
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.