fbpx

Прийшла до мене мама і вмовляє зберегти родину. Мені 52 роки. Каже, що розлучитися найпростіше, а треба триматися одне ха одного, щоб не бути самотнім в старості, цінувати сім’ю, не ганьбитися в очах сусідів і дітей. Григорій – та що з нього взяти? Приймай таким, як є – це доля жінки. Мій чоловік виставляє мені претензії, порівнюючи з дружинами колег і взагалі колегами жіночої статі. Вони, виявляється, не такі «зачухані», як я, дружина-домогосподарка. Мої діти повністю на боці батька. Всім у квартирі зрозуміло, хто їх починає  – звичайно, вічно не задоволена я. Хто ця жінка у фартуху, що пахне котлетами? Коли повертається з роботи, він тільки й може, що повечеряти, віднести посуд у мийку, кинути речі кудись у бік стільця і лягти спати. Я ж все складу і приберу, помию. Я мию підлогу кожен божий день, готую різні страви на сніданок, обід та вечерю

Розповім свою типову історію. А ви порадьте, що мені робити далі. Маму слухатися й терпіти? Чи прийняти власне рішення – самотність і свобода?

Мені 52 роки. Здавалося б, ще зовсім не стара. Та мій чоловік уже виставляє мені претензії, порівнюючи з дружинами колег і взагалі колегами жіночої статі. Вони, виявляється, не такі «зачухані», як я, дружина-домогосподарка.

У нас двоє пізніх дітей, не дорослих, молодша дочка вже пішла до шостого класу. Старший син теж навчається у школі, в останньому класі але мої діти повністю на боці батька. Він для них годувальник. Друг, який ніколи не буває в поганому настрої, хіба іноді втомлюється.

Але навіть у цьому випадку тата можна зрозуміти: він не кричить, не дістає за «домашку», не питає, що там нового у школі, одним словом, не ставить зайвих питань.

Натомість, коли у нього бувають вихідні, саме батько веде дітей магазинами, кататися на велосипедах, та й взагалі гуляти. Через те, що на роботі в нього в основному не такий уже старий колектив, поговорити з татом можна на будь-яку тему. Він навіть знає карате. Або принаймні дуже класно вдає, що знає.

Так, іноді у батьків бувають якісь конфлікти. Але всім у квартирі зрозуміло, хто їх починає  – звичайно, вічно не задоволена я. Хто ця жінка у фартуху, що пахне котлетами?

Мій Григорій тільки й робить, що працює чи спить. А у вихідні – веселе проведення часу з дітьми. Напевно, це говорить про нього те, що він добрий батько. Але чи добрий він чоловік для мене після цього?

Чоловік мій дійсно завжди відрізнявся веселою вдачею. Така собі велика дитина, з якою весело деякий час. Але, як і кожна дитина, він потребує догляду. Точніше, сам не вимагає, але жити йому подобається в комфорті.

Чи миє Гриша посуд після себе? Звичайно, ні. Прання та прасування власних речей – туди ж, це мій обов’язок. Хоча за час роботи він уже встиг стати невеликим начальником і зовнішній вигляд – мінімум, який потрібний людині з його професією.

Що там ще? Григорій справді багато працює, ну принаймні у нього довгий робочий день. І коли повертається з роботи, він тільки й може, що повечеряти, віднести посуд у мийку, кинути речі кудись у бік стільця і лягти спати. Я ж все складу і приберу, помию.

Але це ще не все. На відпочинок по Україні ми їздимо усі разом. Але я втомилася бути такою ж матусею в іншому місті чи (раніше) країні. Але й пустити ситуацію на самоплив якось не дозволяє відповідальність – я кругом всім прислуговую.

Через це я перестала стежити за собою, як раніше. Набрала трохи ваги, забула дорогу до косметолога. Навіть на шопінг з подругами більше не ходжу, як це було раніше: раз на півтора-два місяці. Тож і результат відповідний, адже час нікого не щадить.

А тепер ось чоловік має сором дорікати мені у тому, що я, бачите, типова, нудна домогосподарка. У той час як багато жінок у моєму віці вже чогось досягли, а я лише тільки і вміє, що «включати пилосос та пральну машину». Про все інше він вважає за краще не думати, як я розумію.

Та й взагалі, що то за розмови з рідною дружиною? Хіба ж це чоловікам доводиться виношувати дітей, народжувати, брати декрет, з якого вже немає дороги назад? Не спати ночами через дитячий зуб, температуру чи животик? Чоловіки взагалі про це бодай щось знають?

Тому з кожним днем мені все сумніше. Одна річ, коли чоловік має до тебе якісь претензії. Але щоби ще й діти були на його боці? І як тільки виживають домогосподарки у такій ситуації?

Я мию підлогу кожен божий день, готую різні страви на сніданок, обід та вечерю. Нема коли кілька серій подивитися на великому телевізорі. І, я вважаю, це не нормально. Звичайно, іноді потрібно постаратися. Але бути в такому стані цілодобово мені дуже важко.

Я навіть подумувала відволіктися і завести роман на стороні. Так, це не вписується в рамки сім’ї мрії. Звісно, це не дуже порядно.

Але моя сім’я вже налаштована проти мене, хоча я всім намагаюся допомогти. Можливо, невеликі зміни в особистому житті зможуть зробити мене більш впевненою у собі. Нічого серйозного, звісно.

В мене є один чоловік на прикметі. Він неодружений, не вимогливий. І, я впевнена, не прив’язуватиметься до заміжньої жінки настільки, щоб почати з’ясовувати стосунки з моїм чоловіком. Зручно.

Сподіваюся, це дасть свої результати. Я готова навіть на розлучення, бо втомилася чахнути за таким чоловіком. Григорій побачить у ній ту жіночу енергію, яку я сховала кудись глибоко всередину. Мені треба від нього трохи відпочити. Так би мовити, вжити відповідних заходів.

Іноді я ділюся своїми думками і переживаннями з мамою. Про можливий роман я їй нічого не розповіла, а от про потенційне розлучення сказала.

І вчора прийшла до мене мама і вмовляє зберегти родину. Каже, що розлучитися найпростіше, а треба триматися одне ха одного, щоб не бути самотнім в старості, цінувати сім’ю, не ганьбитися в очах сусідів і дітей.

Григорій – та що з нього взяти? Приймай таким, каже мама, як є – це доля жінки. Вона сама он скільки з татом натерпілася – гульки його, без роботи сидів кілька років. Зате родину зберегла! Хто з нас правий? І як мені жити далі?

You cannot copy content of this page