fbpx
життєві історії
Прийшла до мене вчора дочка Ліда і просить допомогти грошима на навчання онука. І так, у мене є така можливість, але я вважаю, не може сам вчитися – нехай йде працювати, більше толку буде. А Ліда пішла, образилася, трубку тепер не бере, цяця яка

Прийшла до мене вчора дочка Ліда і просить допомогти грошима на навчання онука. І так, у мене є така можливість, але я вважаю, не може сам вчитися – нехай йде працювати, більше толку буде. А Ліда пішла, образилася, трубку тепер не бере, цяця яка.

Так, я відмовилася допомагати грошима на навчання онука Максима, а донька не може зрозуміти, як я можу бути такою жорстокою. Я ж вважаю, що якщо він не може сам вчитися, то не треба вкладати гроші, нехай йде працювати.

Погляди на виховання дітей у нас з Лідою кардинально різні, вона Максу хіба що в одне мсце не дме від народження. Він народився нормальною дитиною, без якихось проблем, але дочка з першого дня вважала, що хлопчик маленький і слабенький. Думка лікарів їй була не указ, вона ж мати, вона ж відчуває.

У дитячий садок Максимчик не ходив, бо Ліда вважала, що хлопчик буде постійно хворіти. Але при цьому загартовувати або якось зміцнювати “крихке” здоров’я сина вона не дозволяла ні нам з дідом, ні батьку дитини. На роботу вона так і не вийшла, поки син не пішов у п’ятий клас. І далі б його за ручку водила, якщо б чоловік Діма не рикнув вже.

Як Ліда примудрилася не зіпсувати онука, я не знаю. Думаю, Діма там все ж таки прикладав руку до виховання. Хлопець ріс живий, активний, цікавився всім на світі, окрім навчання. Коли Максим приїжджав до нас, ми проблем не знали. Їв усе, книжки ми з ним читали, у дворі з хлопцями швидко здружився, але дочка, звичайно, вважала, що дієта йому потрібна особлива, а у дворі її синочка обов’язково навчать поганому.

Скільки я з нею сварилася, скільки батько намагався їй втовкмачити, що вона не допомагає сину своєю надтурботою і просто зіпсує йому життя – все бестолку, вона мати, вона відчуває, що сину треба.

Навчався Максим завжди з лінню і неохотою. До нього натовпом ходили репетитори, та толку від них, якщо онук сам нічого не хотів робити. Ну от не подобалося йому сидіти і вчитися, нудно. Зате руки у хлопчика золоті і інтерес є цими руками щось корисне робити. Він з дитинства мріяв, що стане автомеханіком, йому дуже подобається щось розбирати, збирати, лагодити. Вони з дідом нашу машину до гвинтика розбирали і збирали. Дочка ж цю роботу всерйоз не сприймала, не міг її син хотіти бути якимось там механіком, це ж для простих мужиків. Коли Ліда сама встигла вибитися в інтелігенцію, я не знаю.

Ліда переконана, що в Максимі живе нобелівський лауреат, просто всі педагоги, що в школі, що репетитори, ніяк не можуть намацати підхід до такого унікального обдарованого хлопчини. Гроші на репетиторів продовжували текти повноводною річкою, хоча користі від цього не було ніякого.

У випускному класі зять збунтувався і відмовився оплачувати додаткові заняття сина. Дочка, яка після тривалого декрету вийшла на роботу “не чіпай лежачого”, щоб завжди можна було втекти з роботи до синочка, стільки не заробляла. Вона кинулася по допомогу до нас з батьком.

Чоловік б грошей їй дав, але я заборонила. І не тому що онука не люблю або мені грошей шкода, а просто тому, що ці гроші користі їм не принесуть. Тільки Максові додаткове безглузде навантаження.

– Мамо, ти позбавляєш онука майбутнього! Він же нікуди не вступить, він залишиться без вищої освіти! – лочка наполягала на своєму і переконати її було неможливо.

– Ну і залишиться, не велика біда. Я ось теж без вищої освіти, але і працювала все життя, і нічого страшного. Якщо не може внук далі сам вчитися, своїм розумом, то не треба витрачати гроші і тягнути його. Ти хоч у сина запитала, він сам далі вчитися хоче?

– Та що він може вирішити, він ще маленький! – сплеснула руками дочка. Тільки цей маленький вже на дві головивід мами вищий, але це до уваги не бралося.

Дочка ще довго вмовляла мене, вимагала, плакала навіть, але я залишилася при своєму баченні. Зробила я це на благо Максиму – нехай хлопець від постійних репетиторів відпочине хоч в останньому класі, та й після школи мати не зможе його впхнути туди, куди їй самій хочеться. Онук у нас маму дуже любить, він би з нею не сперечався, погодився б, попри свої власні бажання. А так нікуди не вступить, почне займатися тим, що йому подобається, дивись, більше толку буде. Я в цьому переконана і крапка.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page