fbpx

Прийшла до нас на все готове, а жити за нашими правилами не збирається. Я вважаю, це неповага до нашої сім’ї. Діло в тому, що в нас, хоч родина ми досить сучасна, маємо гарний приватний будинок, ще здавен заведено, що без батька, без старшого в родині, за стіл ніхто не сідає, ніхто не їсть. А вона тихцем малого годує, та й про себе не забуває

Не бачу в цьому нічого поганого, а лише плюси. Такі правила в родині виховують повагу до старших.

У нас з чоловіком троє дітей, всі вже дорослі.

Оце оженили недавно найменшого сина Тараса. Дівчину він взяв також з села, але з бідної родини, не з такої заможної, як наша. Ну, та хіба це головне? Аби любов була.

Ми покликали сина з невісткою жити до себе. Старші наші діти переїхали в міста, будинок чималенький, площа дозволяє не тіснитися.

Треба сказати, що я ніколи не працювала, виховувала діток. А чоловік в мене власник землі, орендатор.

Вирощує на своїх полях леваду, буряки, соняшник. Ми живемо в достатку.

У нас традиція: снідаємо, обідаємо, вечеряємо разом. Чоловік майже завжди приїжджає на обід додому, за рідкими тільки виключеннями буває таке, що в нього не виходить, і тоді ми всі його чекаємо до вечора.

Бо хоч ми родина досить сучасна, ще здавен у нас заведено, що без батька, без старшого в родині, за стіл ніхто не сідає, ніхто не їсть.

А ось невістці такі правила, бачте, не підходять! Скільки я їй казала, просила поважати родинний уклад, але вона говорить, що так не може, що їй треба їсти частіше, а малому, якому два роки – тим більше.

Ну, не знаю. Мої діти якось всі виросли за цими правилами здоровими й міцними.

Могла б і перевчитися, змінити свої звички. Адже прийшла до нас на все готове, працювати її ніхто не змушує, тільки поважай наші сімейні традиції – от і все!

А вона тихцем малого годує, та й про себе не забуває. Чоловік поки що мовчить, але я бачу, як йому це не подобається! Вона крадькома приходить на кухню, щось собі й малому хапає, бере в кімнату…

Я з сином розмовляла, але він говорить, що нічого страшного в тому не бачить, що якщо вони хочуть їсти – нехай їдять.

Моя думка – їжа не головне в житті, тим паче, у нас її вдосталь, питання тільки в тому, щоб їсти, коли за столом сидить господар будинку.

Не знаю, чи вдасться її згодом перевиховати. Я сподіваюся, що коли малий трохи підросте, я її тоді вже суворо поставлю перед фактом: або ми одна родина, і вони з онуком живуть по-нашому, ну або нехай з сином тоді збираються на окреме житло.

Автор – Олена К.

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без згоди автора суворо заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page