Прийшла я того дня на обідню перерву додому. Підігріла борщ, накормила себе, дітей і свекруху, яка ще хворіла, і поспіхом побігла до праці. Ввечері всі зійшлися дома, а Ольга Гаврилівна, таким ледь-ледь голосом сказала, що ніхто навіть не додумався зробити їй чай з малини, і принести їй в ліжко, в неї ж температура 37,6. Я не стрималася, і попросила її оплатити мені екстрасенсорні курси
Я живу вже 15 років з чоловіком і свекрухою під одним дахом. Не завжди все було мирно, але якось з часом притерлися один до одної.
Чоловік працює на залізниці, помічником машиніста. Його дуже часто немає дома, а якщо і є, то він відсипається від важкої роботи.
Не скажу, що Василь сильно ставав на мій бік з нашими “терками”, але якось жили.
Ми виховуємо двох синочків. Я така людина, що постійно в русі. Маю свій невеличкий магазинчик в нашому ж селі. Оскільки свекруха вже на пенсії, то часто мене в ньому підміняє ” за прилавком”, я їй за це плачу символічну зарплату. Всім добре, всім все підходило.
Якось пів року тому почались в неї якісь “здвиги”.
Почалось все з нашого з Василем старшого сина. Назару вже 14 років. Він, як і всі підлітки зараз, любить посидіти в гаджетах. Але відразу ж попереджу, що він хлопець зайнятий. Ходить на карате, а крім того і на хіп-хоп. Також постійні репетитори по англійській і математиці, оскільки готуємо його до певного навчального закладу, про який він мріє.
І ось якось Ольга Гаврилівна ввечері без настрою приходить до хати і каже: “Хоч би хтось з вас вийшов на вулицю, і подивився, що ж там робить бабуся! Нікому нічого не треба”, – і дивиться при цьому на Назара. “Вам тільки телефон в голові, більше нічого! Телефон вас нагодує”.
Я ж стала на захист сина, сказала, що в нікого з нас немає екстрасенсорних здібностей, і що якщо їй щось потрібно, то нехай прямо скаже, а не накручує себе.
Потім такі причіпки почали стосуватися мене. То я приготувала суп гречаний, знаючи, що вона його не любить, то запланувала поїздку до перукаря в день, коли вона має йти до церкви.
А недавно трапилося так, що всі ми по черзі почали хворіти.
Молодший син щось приніс зі школи. Спершу злягли діти, за три дні ми з чоловіком, а за нами і свекруха.
І ось я вже менш більш одужала, і навіть вийшла на роботу. Приходжу якось на обідню перерву (магазин біля нашого будинку).
Підігріла обід, накормила себе, дітей і свекруху і поспіхом побігла до праці.
Ввечері всі зійшлися дома, а Ольга Гаврилівна, таким ледь-ледь голосом сказала (більше це стосувалося мого чоловіка, але відносно мене), що ніхто навіть не додумався зробити їй чай з малини, і принести їй в ліжко, в неї ж температура аж 37,6.
Я не стрималася, і сказала їй, що якщо вона мені дасть гроші, щоб найняти людину, яка мене навчить екстрасенсорним здібностям, я буду не проти, а поки в мене таких здібностей немає, і я не можу знати, хто і що собі там нафантазував.
Ну не доходить до людини те, що все треба озвучувати. Для цього ж Бог і дав нам рот та язик.
Хіба ні? Не подумайте, що я тільки до цього причепилася. Насправді таких схожих випадків було дуже багато, і всі вони вимагають надлюдських можливостей.
Ольга Гаврилівна стає чим старша, тим нестерпніша.
Я навіть не знаю що робити. Кожен день, як на пороховій бочці, чесне слово…
Що порадите робити?
Автор – Наталі
Передрук заборонений!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
