Ідея жити з мамою чоловіка у передмісті мені не сподобалася від початку, якась дивнувата мені здавалася Олеся Іванівна, хоча б тим, що у неї в домі нічого немає з сучасної техніки, пере руками, воду з колодязя носить.
Але робити було нічого: ми взяли квартиру в іпотеку у будинку, який добудовується.
Народився Тарасик, переїхали ми з орендованої квартири до мами Андрія у передмістя Львова у хату в приватному секторі.
Свекруха на все те, що оточує нашого хлопчика, якось косо поглядала. І от якось недавно прийшла я з дитиною з прогулянки, а Олеся Іванівна повикидала підгузки, радіо няню, пустушки, ходунки, магазинні кашки і фруктові пюре. Вона проти цього всього, дивна жінка. Живемо ми в неї, бо платимо іпотеку і оренду не потягнемо, а мої батьки багатодітні, до них нікуди йти. Чоловік Андрій матері слова проти не може сказати, зате мені сказав “Потерп, сонечко”!
Води в хаті взагалі немає, як я вже сказала, з колодязя носимо, бо свекруха не признає благ цивілізації, миємося і перемо у тазиках.
Ну і пічку топимо вугіллям і дровами, само собою, ще й гроші їй на те топливо даємо, бо собі вона раз на три дні топила взимку, а тепер з маленьким я наполягаю, аби топилося щодня.
От я тепер і живу як Попелюшка, забула коли спала нормально, бо пелюшки ночами перу, а ще підробляю в інтернеті, який, на щастя, Андрій провів у будинок попри небажання мами, бо йому самому для роботи треба. Статті пишу, щоб допомогти Андрію і скоріше іпотеку ту закрити. Розумію тепер, чому раніше молоді мами були такі зморені, не спали і світу білого не бачили. Ось і я поповнила їхні ряди. А Андрію хоч би що, приїхав-поїхав на роботу – з роботи і «Потерп, сонечко!»
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com