Так сталося, що на старості моїх літ син перестав зі мною розмовляти. Причому, це старший син. З молодшим, дякувати Богу, все гаразд. Допомагає мені, не забуває. Але ось старший… Не ту він знайшов собі супутницю по життю, повірте мені, не ту.
Після армії Руслан одразу ж познайомився зі своєю майбутньою дружиною Оксаною. Містечко наше невелике, тому всі про всіх знають дуже багато. Я особисто з Оксаною не була знайома, тому на зустрічі поставилася до неї з усією душею. Накрила стіл, прибрала в будинку, загалом постаралася залишити від себе лише позитивне враження.
А ця дівчина прийшла з жуйкою і пихатим поглядом. Видно було, що їй на все, що відбувається, просто начхати.
Не скажу, що сім’я у нас багата, тому з моїм Русланом ця Оксана почала зустрічатись точно не через гроші. Хоча знайомі мені розповідали, що за нею водиться погана слава. І що чоловіків у неї було безліч, і що батьки на неї давно рукою махнули, і ще всяке.
Вірити чи ні, справа особиста, але повторюся, я її бачила на власні очі. Тож і не була здивована такою «славою» за нею.
Через місяць я дізнаюся, що вони вже встигли подати заяву на розпис і тільки чекають на весілля. Молодість вона така. До речі, за все це свято життя платила її сторона. Виявилось, що батьки її нормальні люди, але з характером своєї дочки вдіяти нічого не можуть. Мені залишалося тільки співчуваюче кивати головою.
І ось, розпочалося сімейне життя. З одного боку, я була рада за сина. Може, перевиховає. І не таке бувало. Але з іншого – самі розумієте, я ж мама таки. Грошей їм, начебто, вистачало, але з побутом все було набагато гірше.
Невістка принципово не прибирала, готувала щось на кшталт яєчні або взагалі замовляла їжу додому. З цієї причини траплялися і суперечки, син тоді приходив до мене заспокоїтися. Посидить, заспокоїться і знову до дружини. Кохання, мабуть.
Але життя – не казка. Довго це продовжуватися не могло, і вони розлучилися. Півроку не минуло. Я бачила сум в очах Руслана, але вдіяти нічого не могла. Тоді він почав відсторонюватися, замикатися в собі, і я прямо відчула, яка стала тонка нитка, що зв’язує нас як маму і сина.
Тоді я вирішила допомогти. У мене була одна знайома із дорослою дочкою. Дівчинка розумна, гарна. Ну, я й познайомила її з Русланом. Як не дивно, це йому допомогло. Вони почали гуляти разом, спілкуватись. Виявилося, що на багато речей вони з Танею дивилися під одним кутом. І хоча зі мною син не став бачитися частіше, я була за нього дуже рада.
І ось справа вже йшла до заручин, але на горизонті замаячила Оксана. Як сніг на голову. Дзвонила, приїжджала, вмовляла зустрітися. Хлопчик мій і здався. Думав кілька днів, а потім сказав дівчині, з якою вони практично жили разом, що вони не підходять один одному. А я вже уявляла, як няньчитиму їхніх з Тетянкою діток.
За кілька тижнів вони знову подали заяву про розпис. Знову ті самі граблі. Так, Оксана сказала, що змінилася, що стане найкращою дружиною та розуміє всі свої минулі промахи. Але я їй анітрохи не вірю.
А ось нещодавно дзвонив син і по телефону «утішив» мене. Сказав, що він знає, як я ставлюся до його вибору і тому не хоче, щоб я знову сумувала на весіллі. Тому він проти того, щоб я приїжджала на урочистість.
З одного боку, я б і не поїхала. З іншого боку, я вже бачу, як це скінчиться. Виходить, син проміняв мене. І на кого?
На жінку, яка вже одного разу розчарувала його і зробила нещасним. Яка своєю поведінкою розчарувала своїх батьків. Я вважаю, що це жахливо. І хоч так не можна говорити, але думаю, у мене тепер залишився лише один син. Хоча живі обоє. Ось така моя материнська сповідь.
Фото – ibilingua.com.
Передрук без посилання на ibilingua.com забаронено.
