fbpx
життєві історії
Прийшли ми жити до батька чоловіка, і тут свекор  вирішив, що у нього безкоштовна служниця з’явилася. На мене лягло приготування, прибирання, прання та інші домашні обов’язки. Це враховуючи те, що я при надії і теж працюю. Такі дрібниці Василя Івановича не цікавили. – Чоловік з роботи прийшов, а в тебе у каструлях пусто. Хазяйка, називається. Підлоги вже до ніг липнуть, а вона лежить. Я мала не лише готувати, а й накладати йому їсти, а потім прибирати зі столу, через день мити підлогу та гладити його речі

Довелося нам через обставини прийти жити до батька чоловіка, але довго ми там не протрималися. Мого терпіння вистачило лише на кілька місяців. Дуже неприємно почуватися мало не кріпачкою, яку пан жене на роботи. Краще я сидітиму на хлібі і воді ніж ще раз піду жити до Василя Івановича.

Батьки чоловіка розлучилися давно. Михайло залишився з батьком, а мати поїхала в інше місто та обзавелася новою родиною. Чоловік із нею спілкування підтримує, але більшу частину життя прожив із батьком.

Василь Іванович, мій свекор, під час першого знайомства справив на мене враження звичайного простого чоловіка мужик, якому під 50, похмурий якийсь здався лише. Але те, що він один виховав сина, викликало в мене повагу. Я не знала, чому батьки чоловіка розлучилися, питати у свекра було якось не вічливо, а чоловік не знав, він тоді був ще маленький.

Ми з Михайлом після весілля винаймали квартиру і мріяли про своє житло. Хотіли брати іпотеку, навіть щось відкладали на перший внесок, але згодом дізналися про мій делікатний стан. Коли на роботі довідалися, що я піду в декрет, мене дуже грамотно виставили. Мені просто створили нестерпні умови та змусили написати за власним бажанням.

Я знайшла іншу роботу, але платили там набагато скромніше, а попереду маячив декрет. Щоб якось зводити кінці з кінцями, вирішили попроситися жити до батька чоловіка. Мої батьки жили далеко, тому жити у них був не варіант, тож залишався тільки свекор. Василь Іванович погодився нас прийняти, але пошкодувала я вже за кілька днів.

На мене лягло приготування, прибирання, прання та інші домашні обов’язки. Це враховуючи те, що я при надії і теж працюю. Такі дрібниці Василя Івановича не цікавили.

– Очікування дитини не хвороба, а ваш нормальний жіночий стан. І що ти думала, що ти тут будеш животом догори лежати, а всі навколо тебе стрибати?

Такі розмови проходили без чоловіка, який повертався з роботи набагато пізніше за нас. Мої ж боязкі заперечення, що мені самій важко вести все господарство, та ще й після роботи, розуміння у свекра не викликали.

– Чоловік з роботи прийшов, а в тебе у каструлях пусто. Хазяйка, називається, – обурювався Василь Іванович, який повертався з роботи на півгодини пізніше за мене. Що я мала встигнути приготувати за цей час?

– Підлоги вже до ніг липнуть, а вона лежить, пузо гладить, – гарчав він наступного дня. Я не добре почувала себе і навіть з роботи того дня відпросилася. Але його це не хвилювало. Він стояв наді мною доти, доки я не вставала і не йшла робити те, що він казав.

Міші я про це не розповідала. Йому й так доводилося важко, він працював за двох, щоб у нас зібралася хоч якась подушка безпеки. Думала, що зможу потерпіти та звикнути до поведінки його тата. Але потік претензій у нього лише зростав.

Я мала не лише готувати, а й накладати йому їсти, а потім прибирати зі столу, через день мити підлогу та гладити його речі.

– Жінка в хаті, а я сам робитиму? Може, син у мене повинен все це робити, щоб ти зайвий раз з ліжка не піднімалася? Вічно ви, жінки, дітьми прикриваєтеся, аби нічого не робити.

Тепер у мене не було запитань, чому розлучилися батьки чоловіка. Свекруха ще свята жінка, якщо змогла потерпіти кілька років. Мій терпець скінчився вже через два з половиною місяці.

Під час чергового концерту Василя Івановича я, що мила до цього посуд, кинула тарілку назад у раковину і пішла збирати речі.

– Давай-давай, ніхто не тримає. Княгиня знайшлась тут. Руки з одного місця ростуть, тільки їсти й лежати вмієш, – з усмішкою приказував свекор.

Саме ці слова і почув Міша, який повернувся з роботи. Скінчилося б чимсь не дуже, але я ухопилася за чоловіка і стримала його.

Ночували ми тієї ночі у друзів, а наступного дня чоловік зміг орендувати квартиру. Із батьком він тепер майже не спілкується. Той йому написав повідомлення, що син проміняв рідного батька на якусь чужу жінку, тож бачити його він тепер не хоче. Але Михайло і сам не горить бажанням спілкуватися з татком.

Не розумію, як за такого батька чоловік зміг вирости нормальною людиною без подібних вивертів, гарним порядним чоловіком? Це у нього, напевне, від мами. Сам Михайло теж не знав, що його батько ось такий. Може, річ у тому, що вони жили вдвох, без жінок, тож його батько своєї натури не виявляв? Не знаю, але дуже рада, що все скінчилося, що ми тепер самі, хоч поки що і без свого житла.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!