Прийшов лист з села від родичів – мовляв, забирайте стареньку. Сил у неї немає, ніхто толком не допомагає, та й ніколи особливо, у всіх своїх турбот вистачає. Раніше вона і корову тримала, і курей, і порося влітку.
Але вже кілька років залишалося тільки п’ять курей з півнем. Намагається вона город садити та хіба його обробиш як слід на суглинку з піском. А як пенсія – в будинку гулянка на три дні.
А після матері жити нема на що – ходить по родичах, ті не близька рідня, але допомагають. Але і їх стала напружувати така повторюється з місяця в місяць ситуація. Так що забирайте.
Дочка приїхала, забрала. Старша, ненависна. Від першого шлюбу. Чоловік пішов і не повернувся. Другий раз жінка вийшла заміж через років 5. За інваліда. Ну і що?
Зате синочок улюблений народився на радість мамці. Правда, клопоту синочка доставляв – мама не горюй. І в тюрмі встиг побувати – «по дурості», як казала мати. Та тільки не стало по п’яні, відкачати лікарі не змогли, а з невісткою відносини толком не склалися, тому і онуків, як підросли, бачити бабуся перестала. Чоловіка теж поховала. Ось і довелося на старості років до дочки переїжджати.
Їхати з рідного села, де все все життя прожила, бабусі не хотілося. Та й як все кинути? Хоч якесь, а господарство. Але дочка слухати не стала, зібрала частину пожитків, що вважала за потрібне, і повезла матір до себе. За 2 тисячі кілометрів. У міську квартиру. А вдома – сім’я, чоловік, діти…
Як вони пережили осінь і зиму, описувати не буду. Чужа сім’я та й не хотілося, мабуть, жінці про матір зайве в чужі вуха наговорювати.
Тільки ось навесні, як розтанув сніг в місті, і пригріло сонечко, мати заявила: «Пора додому». Ніякі вмовляння не допомагали. І сльози, і лайки… Скільки вони скандалів пережили…
Не повернулася бабуся додому. Через два роки поховали її в місті. Будинок в селі з городом родичі продали. На цьому історія закінчилася.
Минуло вже кілька років. Тільки ось що не дає спокою дочці: може, все ж треба було на літо привезти мати назад у село, як та наполягала? Так адже потім назад не забереш. Так кому вона там потрібна, якщо щось трапиться, і швидкої щось не дочекатися. І в напівпорожнє село всією сім’єю переїжджати зі свого міста теж не діло…
Чомусь не приживаються старі на новому місці. А в своєму будинку – скриплять, та ходять. Турбота про справи, напевно, не дає зовсім злягти.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
