fbpx
життєві історії
– Привіт, Богдане! Ти ж пам’ятаєш, що у Олесі скоро день народження? Твоя дочка хоче планшет. Діти в її віці вже всі мають. – На його нову пасію я старалась не дивитися, хоча її великий живіт не можна було не побачити. На мій подив Богдан поводився досить спокійно. – Мирославо, у нас зараз важке положення. Ти ж бачиш, ми чекаємо на малюка і для мене це зараз важливіше, ніж якийсь планшет. Нехай Олеся почекає. Ось станемо на ноги, я все й виправлю

У нас з Богданом двоє діток – хлопчик і дівчинка, які народилися рік за роком. Зараз їм 9 і 8 років.

Ми більше десяти років прожили в любові та злагоді, але одного дня все змінилося. Богдан прийшов додому, зібрав речі і пішов до іншої жінки. Чим я не догодила йому – не розумію.

З того дня він наче крізь землю провалився. Він не згадував рік часу не те що про мене, але й про дітей. Кожної ночі я плакала. Все обдумувала де я помилилася. Мені так було шкода дітей, яким я пояснювала, що батько не може їм зателефонувати чи прийти провідати, бо знаходиться дуже далеко.

Зранку я боялась відкривати очі. Я відчувала його запах біля себе. Лише уві сні я була щасливою.

Я розуміла, так тривати довго не може, і лише діти тримали мене на плаву. Я повинна була жити для них.

Перед днем народження нашої Олесі я поїхала до гіпермаркету, який знаходився на іншому кінці міста, щоб скупитися, там в той час були великі знижки. Я побачила Богдана з новою пасією здалеку, і просто не могла упустити такого шансу – не поговорити з ним.

Він виглядав щасливим та закоханим, що буквально виводило мене з себе, але я цього не показувала.

– Привіт, Богдане! – сказала я з гордо піднятою головою, – Ти ж пам’ятаєш, що у Олесі скоро день народження? Твоя дочка хоче планшет. Діти в її віці вже всі мають. – На його нову пасію я старалась не дивитися, хоча її великий живіт не можна було не побачити.

На мій подив Богдан поводився досить спокійно.

– Мирославо, у нас зараз важке положення. Ти ж бачиш, ми чекаємо на малюка і для мене це зараз важливіше, ніж якийсь планшет. Нехай Олеся почекає. Ось станемо на ноги, я все й виправлю.

Того дня він навіть не спитав, чи здорові його діти. Як так? Це просто не поміщалося в моїй голові. Я побажала їм щастя і пішла…

Через декілька місяців мені зателефонувала наша спільна подруга, і сказала що в Богдана та Олени народилась дівчинка, але з якоюсь хворобою.

Мені цю дитинку дуже жаль, але це бумеранг, який повернувся від нас…

Передрук без гіперпосилання на ibilingua суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook