Привіт, ти не забула, що завтра у мене День народження? Чекаю в гості, посидимо, поговоримо, – пролунав у трубці голос моєї колишньої колеги Міли, з якою ми не бачилися вже близько року, а зараз я опинилася в її місті.
– Гостей буде багато? – запитала я, бо настрій, чесно кажучи – не до святкувань.
– Тільки ти та кілька моїх подруг, одна з них Людмила, вона у сусідньому відділі працювала, ти маєш пам’ятати. Друга – твоя заміна після звільнення, якраз із нею і познайомишся.
– Добре, у мене вільний день, прийду тебе привітати.
Хоча я й не люблю запрошення в останній момент, планів наступного дня у мене справді не було. Залишалося питання із подарунком, але я вирішила, що часу щось вибирати вже немає, тому просто вручу гроші. Наступного дня купила гарний подарунковий конверт, поклала в нього тисячу гривень й поїхала додому до колишньої колеги.
У двері квартири Міли я зателефонувала в призначений час. Вигляд іменинниці, яка з’явилася на порозі, мене трохи збентежив – Міла все ще була в піжамі. Вирішивши, що це її дім та її свято, я вирішила не звертати увагу на зовсім не святковий одяг іменинниці.
Коли я пройшла до кімнати, помітила ще одну незвичайну деталь – відсутність святкового столу. Коли я запитала про це в Міли, вона сказала, що все вже готове, лишилося тільки накрити. Після цього господиня будинку присунула до дивану журнальний стіл і покликала мене на кухню, посидіти, доки вона буде готувати закуски.
На кухні іменинниця дістала батон ковбаси, вагою не більше 400 грамів та кілька помідорів. Все це Міла нарізала та складала на тарілки.
На одній була хаотично складена ковбаса, а на іншій – кружечками помідори, які господиня лише трохи підсолила.
Мене такий підхід до святкового столу здивував, тому я делікатно запитала, чи гаряче планується. У відповідь Міла набрала в каструлю води та поставила її на плиту:
– Не хвилюйся, пельмені зараз зварю і можна до столу, – відповіла господиня.
На те, щоб накрити стіл, пішло зовсім небагато часу – все сервірування складалося з тарілки з ковбасою та тарілки з помідорами. Через час на журнальному столику з’явилися гарячі пельмені.
Коли іменинниця завершила накривати на стіл, підійшли й інші дві гості. Дівчатка також виявилися не оригінальними та вручили іменинниці квіти та конверти з грошима. Реакція новоприбулих на святковий стіл була непередаваною – дівчата зазнали подиву й замішання, оцінивши «щедрість» господині.
Як напій до пельменів і ковбаски нам запропонували дві пляшки червоненького. Таке нещодавно продавалося за акцією в мережі недорогих супермаркетів – платиш за пляшку, отримуєш дві. Саме таким вигідним придбанням нас вирішила пригостити Міла.
Покинула я це дивне застілля, просидівши за столом трохи більше години. Піти хотілося раніше, але було ніяково перед Мілою. Але ославшись на справи, я полишила квартиру іменинниці.
Поїла я нормально вже вдома. Для себе вирішила, що більше до Міли на свята не ходжу. Як на мене, краще було не кликати гостей чи чесно сказати, що хоче нас побачити, але накрити стіл не може. Замість грошей ми могли принести частування і добре посидіти разом, підняти одна одній настрій у такий непростий час. Та не судилося.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел, Ibilingua.com.
