fbpx
життєві історії
– Привіт! Ти вже вдома? Діставай фужери, я шампанське купила! Привід є – Люсю звільнили! – крикнула я на всю квартиру, щойно зайшовши і закриваючи вхідні двері. У відповідь – тиша. Дивно. Я точно знала, що Вадим удома. Я дістала ключ, кинула його в сумку, розвернулася і почала роззуватися. На килимку, крім взуття чоловіка, стояли жіночі сланці. – Не робіть з мене дурепку, – відрізала я і подивилася на Вадима. – Я в душ, коли я вийду, твоєї матері тут бути не повинно!

– Привіт! Ти вже вдома? Діставай фужери, я шампанське купила! Привід є – Люсю звільнили! – крикнула я на всю квартиру, щойно зайшовши і закриваючи вхідні двері.

У відповідь – тиша. Дивно. Я точно знала, що Вадим удома. Я дістала ключ, кинула його в сумку, розвернулася іпочала роззуватися. На килимку, крім взуття чоловіка, стояли жіночі сланці. Яскраво-рожеві і сильно пошарпані життям.

– У нас гості? – запитала я, проходячи в кімнату.

– Радієш, значить? – в кріслі сиділа свекруха і дивилася на мене, як на ворога народу.

– А Ви що тут робите? – настрій скотився нижче плінтуса. – Хто дав Вам право сюди заявлятися? – накинулася я на матір чоловіка.

– Оленко, мама прийшла по допомогу, – Вадим встав з дивана і підійшов до мене. – Як ти вже сказала – Люсю звільнили з роботи.

– Звільнили. І заслужено! Вона вкрала мої ідеї. За допомогою твоєї матусі, якщо ти забув, – я поставила пляшку на стіл, сіла на диван і схрестила руки.

– Будуть діти – зрозумієш! – злісно виплюнула свекруха.

– Навряд чи, – відмахнулася я. – Я не буду красти з родини однієї дитини і віддавати вкрадене в сім’ю іншої.

– Я нічого не крала! – закричала свекруха.

– Та що ви? – знущально запитала я. – У мого робочого ноутбука виросли ніжки, і він сам пішов до вашої дочки?

– Ти сама його там забула! – свекруха з натяком подивилася на пляшку з шампанським.

– Не робіть з мене дурепку, – відрізала я і подивилася на Вадима. – Я в душ, коли я вийду, твоєї матері тут бути не повинно!

Я встала, дістала халат з шафи і хотіла податися в бік ванної.

– Олено, у Людмили Дениса теж звільнили. Їм іпотеку платити нічим, – зупинив мене чоловік.

– А навіщо ти мені це розповідаєш? Мені начхати. Нехай хоч під кущем живуть! -я забрала руку у чоловіка і пішла в душ. – Дениса вп’яте за рік звільняють. У них вічно то грошей немає, то машину в ремонт віддати треба, то на їжу не вистачає!

– На всіх тобі байдуже, крім себе коханої! Як таку, як ти, земля тільки носить? – долинуло мені в спину.

– Адже Вас якось носить? А я чим гірша? – посміхнулася я.

…Свекруха стягнула мій ноут кілька місяців тому. Ми з її дочкою, Люсею, до сьогоднішнього дня працювали разом. І коли я не змогла знайти вдома ноутбук з начерками, а Людмила почала сипати наліво і направо моїми ідеями, мені все стало зрозуміло. Тоді я наполягла, щоб чоловік відвіз мене до його сестри. Я влаштувала у Люсі будинку справжній обшук і знайшла свою пропажу. Люся здала свою матір з потрохами.

На роботі я їй пакостити не стала – це нижче моєї гідності. А сьогодні Людмила посварилася з генеральним – влаштувала йому сцену ревнощів на очах у законної дружини. За що була швиденько звільнена. Отже, справедливість вперемогла і без моєї участі.

Я змила бальзам з волосся, витерлася, накинула халат і вийшла з ванної кімнати.

– Вона пішла?

– Як бачиш, – відповів Вадим. – Я дав їй гроші для Люсі.

– Знову? Молодець, що я можу сказати. Значить, у відпустку ти не їдеш? – запитала я.

– Ні, наступного року злітаємо. Прости, я не міг не допомогти сестрі, – винувато обійняв мене чоловік.

– Злітати. Правильно буде сказати – в наступному році злітаю, – поправила я чоловіка. – Ти ж не все віддав?

– Ні, половину.

– Дуже добре, мені вистачить, – я радісно потерла руки.

– На що тобі вистачить?

– На відпочинок, – відповіла я.

– А я? – ображено протягнув чоловік.

– А ти сиди тут і хвали себе. Ти ж молодець. Знову віддав свої гроші своїй розпещеній невірній сестрі. Її, до речі, за це і звільнили – хотіла собі кар’єру сам розумієш яким місцем зробити. А генеральний її кинув. А вона йому сцену влаштувала, при його дружині. Її прямо з ранку з офісу турнули. І заслужено!

– Я не знав, – розчаровано промимрив Вадим.

– Звичайно, не знав. Тобі, мабуть, матуся розповіла казку про злісну мене, яка підсиділа бідну Люсеньку. Так?

– Так, – погодився чоловік.

– Ось і залишайся вдома, думай над своєю поведінкою. Жалісливий який. У Люсі твоєї не одне, так інше. Скільки можна їй гроші давати? Вона хоч раз хоча б дякую сказала? А може, ти взагалі до сестри переїдеш? І будеш її утримувати? Вона не маленька, нехай сама розбирається зі своїми проблемами, які сама ж собі і створює!

Я дістала з коробочки залишки грошей, перерахувала, взяла зі столу шампанське і пішла збирати валізу, весело насвистуючи. А на очі наверталися сльози…

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page