Приїхала до нас із чоловіком татова двоюрідна сестра, доньку свою Лізочку привезла: місто подивитися та університет обрати.
– А чому до мене, а не до тата? — одразу запитала я.
– Незручно, – знизала плечима тітка Галина. – Та й вам не нудно буде – адже ви ровесниці.
Так, ровесниці: мені – майже 30, сестрі троюрідній – 18. Майже ровесниці, права тітонька.
– Ти не хвилюйся, я їй грошей дала, вона, як квартиру знайде, одразу з’їде, -заспокоїла мене родичка.
Свіжа казочказ, але віриться слабенько. Обидві були одразу попереджені, що через тиждень у нас із чоловіком відпустка і ми поїдемо до його батьків у село. І в нас вдома, за нашої відсутності, ми нікого не залишимо.
– Тиждень – багато часу, він у мене дівчинка розумна, обов’язково знайде квартиру, – запевнила мене батькова сестра.
Я проти таких візитів і щиро вважаю, що про таке треба попереджати хоч би за кілька місяців. А вламуватись, навіть не зателефонувавши – прояв неповаги до господарів. Тому дивуватися з того, що навколо таких гостей ніхто не бігає з опахалом і не закидає виноградинки в ротика дуже самовпевнено.
Тітка Галина відбула додому, я пояснила Лізі:
– Лізочко, правила проживання в моєму будинку. Отже: – і я все перерахувала.
По всіх пунктах вона зі мною погодилася, зауваживши:
– Це цілком справедливо, я не буду вас турбувати. Якби я знала, що ви на нас не чекаєте, я б нікуди не поїхала. Вибачте, – проворкувало наймиліше створіння.
Порадівши, що совість у дівчини начебто в наявності, я видала їй комплект постільної білизни, повідомила пароль від вай-фаю та порадила місцеві групи, де можна знайти житло без посередників.
Тиждень пролетів швидко. Ліза з’їхала від нас напередодні нашого від’їзду до батьків чоловіка і ми зі спокійною совістю поїхали.
Повернулися ми за три дні після від’їзду – сусідка знизу зателефонувала і повідомила, що ми її затоплюємо. Що було досить дивно: воду та газ я особисто перекрила перед тривалою відсутністю.
Вдома творилося казна що: як виявилося, сестриця і не планувала шукати собі квартиру, вона зробила собі дублікат ключів і пішла ночувати до нового знайомого, маючи намір повернутися після нашого від’їзду. Повернулася вона не сама, а із знайомими цього знайомого. І вони рознесли нам квартиру вщент.
Видертий з коренем унітаз, рознесена душова кабіна, зламаний телевізор. Вишенькою на торті була купа відходів життєдіяльності прямо на дитячому ліжку.
Я поривалася зтерти в порох всіх, хто дрих по кутах, але чоловік мене зупинив – він просто викликав поліцію і діток забрали. Збитків ми нарахували майже на 200 тисяч гривень.
Я відразу зателефонувала тітці Галині і повідомила, що її дочці загрожує термін – проникнення в чуже житло, хуліганство та псування майна. Запропонувала такий варіант розвитку подій: вона відшкодовує збитки, ми забираємо заяву.
Тітка примчала ввечері, в компанії мого тата. З порога вона кинулася на мене з проханнями пожаліти її дитинку і не псувати життя дівчинці. На мої питання щодо відшкодування, вона заявила:
– Як ти можеш? Вона ж твоя сестра! Ти її пробачиш, потім тебе вибачать – все взаємопов’язане!
– Знаєте, я не збираюся оце робити на чуже ліжко. Прощати мене нема за що. А ось Ваша дочка увійшла в мій будинок, обманом. Ви подивіться довкола – подобається? А якщо я так прийду до Вас у будинок за Вашої відсутності? І рознесу все? А потім скажу – Ви мені вибачте, тітонько Галю, а потім Вас вибачать?
– Я піду до суду. Але я – інша справа! Не хочеш по хорошому, буде по поганому! — тітка грюкнула дверима.
Тато вибачився за свою сестру і запропонував допомогу, я відмовилася – самі впораємося.
Тітка Галина спробувала справу виставити так: що ми з чоловіком замкнули Лізу в квартирі, намагаючись схилити її до роботи по дому, щоб наживатися на дівчинці. А її друзі – просто рятівники, які дивом дізналися про біду, що трапилася з Лізочкою і прийшли її звільнити.
А в квартирі – це просто сліди боротьби з наглядачем, якого ми залишили з дівчинкою, та її вірних рятівників.
У поліції, коли ми з чоловіком прийшли давати пояснення із цього приводу, працівники мало не валялися під столами від сміху. А до звинувачень на адресу Лізи додалися звинувачення та наклеп з боку її матері.
Ми потроху ремонтуємося. Ремонт ще йде. Всі Лізині товариші по переклали всю провину на неї.
Усіх родичів, і далеких, і ближніх, я попередила: відтепер двері мого будинку завжди зачинені для вас усіх.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
