Коли Таня (це сестра мого чоловіка) розлучилася зі своїм чоловіком, вона поїхала жити зі своїм сином до матері в село. Оскільки квартиру вони винаймали, жити їй більше ніде було.
Але оскільки роботи там ніякої немає, мати просила її доглядати за городом і годувати курей. Та Таня працювати на городі не хотіла.
Вона звикла що овочі з м’ясом їй привозила мати, а от доглядати за цим якось не по її. І тоді вона почала плакатися, що у селі школа погана, синові її потрібна гарна школа. Тоді свекруха приїхала до нас. У нас своя однокімнатна квартира, дітей поки що немає, але плануємо.
Приїхала свекруха з гостинцями, овочі, закрутки. І почала говорити, що Тані треба допомогти. Що вона лишилася ні з чим, а їй дитину піднімати, а в селі жодних перспектив немає.
Ну і в результаті попросила вона у нас, щоб притулили їх на місяць. Поки що Таня не знайде роботи і не знайде собі житло. Ми з чоловіком порадилися і вирішили допомогти їй, все ж таки не чужа людина.
Приїхала Таня до нас, ми виділили їй місце у шафі і навіть купили їм невелику розкладний диван, що б їм із сином було де спати.
Перший місяць Таня їздила на різні співбесіди, та скрізь їй відмовляли. Ще б пак, у неї не було ні освіти, ні стажу роботи.
Тоді я запропонувала їй піти працювати в магазин касиром. Якраз біля нашого будинку був супермаркет, куди був потрібен продавець консультант, зарплата пристойна.
Але ж ні, вона відмовилася. Говорить, що на таку роботу точно не піде. Потім вона почала все рідше ходити на співбесіди, почала ходити в клуби, гроші бере у брата, мати їй висилає і ще трохи аліментів отримує.
Продукти не купує. Дитину постійно залишає з нами. Говорить ви все одно не маємо дітей, що вам ще робити. Почала вже погано себе поводити. Мати просить потерпіти трохи, вона ж бідна нещасна без чоловіка залишилася.
А мені вже все це надоїло, стали сильно сваритися з чоловіком, то й до нашого розлучення справа дійде. І вигнати її не можу, дитину шкода, куди вона з ним піде, вона вже й у школу тут пішла і друзів завела, вона не винна, що матуся така.
Я навіть згодна, щоб дитина жила у нас, а вона нехай йде куди хоче, але ні, вона вчепилася в нас. Починає плакатися, що ми разом, а вона сама, ми її не розуміємо і не хочемо допомогти.
Але це триває вже півроку. Виходу не бачу із цієї ситуації. Або може їй чоловіка знайти і сама втече.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
