fbpx
життєві історії
Приїхала я додому, подивилася на календар і зрозуміла, що через три дні платити за машину. Звелося все до того, що за машину почала платити одна я, бо в брата з’явилася ще одна дитина. Платіж по кредиту я проігнорувала. Через кілька днів мама про це дізналася і зателефонувала мені. – Навіть уявити не могла, що машини зараз стільки коштують, – бідкалася мама. А сама гроші – Всеволоду

Мама недавно звинуватила мене тому, що я живу лиш для себе і мені байдуже на них, родину. А все тому, що я перестала платити кредит за машину, до якої не маю жодного відношення. Оформлено машину на маму, їздить на ній мій брат Всеволод та його дружина, іноді мама. Мені машину за рік дали лише двічі. Тепер я, мовляв, кинула сім’ю у тяжкому стані.

Близько року тому наказала довго жити машина моєї мами. Вона все життя за кермом, звикла бути мобільною. Ще й працює далеко від дому, на громадському транспорті добиратися близько години та з двома пересадками. Тоді і постало питання про покупку нової машини.

– Навіть уявити не могла, що машини зараз стільки коштують, – бідкалася мама після того, як ознайомилася із цінами на нові авто. – Мені в житті не зібрати ні на що пристойне, а будь-який уживаний мотлох на один сезон купувати я не хочу, не настільки багата.

Я вже жила від мами окремо і працювала на цілком пристойній роботі перекладачем. Накопичень, щоб піти та купити машину, у мене не було, але коли мама заговорила про автокредит і попросила допомоги у його оплаті, я погодилася.

– Ти за потреби теж зможеш брати машину, – пообіцяла мама.

Ця пропозиція була привабливою. Мені щодня машина не потрібна, добиратися на роботу мені зручніше на громадському транспорті, але виїхати на вихідні кудись в область на річку або на лижах покататися – миле діло. Та й взагалі, всяе буває, не виключено, шо у якійсь ситуації і машина знадобиться. Зрозуміло, що мамі я б допомогла незалежно від можливості їздити на авто, але бонус приємний.

У мене ще є рідний старший брат Всеволод. Він теж живе окремо, у нього вже є дружина та дитина. На момент покупки машини дружина була у декреті з першою дитиною, жили вони лише на зарплату брата, тож на допомогу від них розраховувати не доводилося.

Машину мама взяла, оформили все, стали платити. Спочатку ми з мамою платили навпіл, як і домовлялися, а потім поступово її частка зменшувалась і зменшувалась.

– Та у брата твого в сім’ї не все гладко. У нього із роботою проблеми, а дружина його цим докоряє. Ось я підкидаю йому трохи грошей, – виправдовувалася мама. Мене такі справи не влаштовували, але я не стала конфліктувати, увійшла до становища.

Звелося все до того, що за машину почала платити одна я, бо в брата з’явилася ще одна дитина. Навіть із цим я змирилася, хоча взагалі був спочатку договір, що ми з мамою платимо кредит навпіл.

Гірше було з тим, що я машиною проїхалася за рік лише двічі. Решту часу на ній їздила навіть не мама, а дружина брата і він сам. І завжди їхні потреби були набагато важливіші за мої.

– Тобі покататися з друзями, а мені завтра на роботу, май совість, – обурювався Сєва.

– Ну, до парку ти можеш і на таксі доїхати, так навіть зручніше. А машина потрібна невістці, вона завтра старшого везе у басейн, – вторила йому мама.

Одного разу я з’їздила машиною на велику закупівлю в магазин, і то лиш тому, що мої плани співпали з планами братової дружини Аліни. А вдруге поїхала із друзями на озеро на кілька днів. Так потім такого про себе наслухалася, ніби не машину взяла, а ключі від квартири, до якої вони не могли потрапити та жили на вокзалі. Хоча я попереджала, що беру машину.

Недавно мені подруга віддала купу речей. Вона переїжджає до іншого міста, тому дещо вирішила не везти із собою. Ну, я й вирішила забрати. Там і полиці, і стілець, і книги – загалом у кишені не забереш. Звичайно, я хотіла взяти машину, щоб те все перевезти до себе.

Але мені її не дали, бо брат із дружиною їдуть у гості до її мами. Туди їхати на таксі хвилин двадцять, але ні, треба показати, що є власна машина. Мені було сказано, що нема чого возити в машині всякий непотріб.

Я вже не витримала та поскаржилася мамі. Що це таке! Як мені потрібна машина – так немає, а братові та його дружині – будь ласка.

– Ну їм із двома дітьми не таксі незручно. І правильно вони сказали – нічого возити в машині всякий мотлох, – заявила мама.

Приїхала я додому, подивилася на календар і зрозуміла, що через три дні платити за машину.

І вирішила, що робити цього не буду. А з якого дива? Я машиною не їжджу. Навіть мама майже не їздить, бо машина завжди у брата чи його дружини. Їм потрібніше? От нехай вони й платять.

Платіж я проігнорувала. Через кілька днів мама про це дізналася і зателефонувала мені з розбиранням. Я їй розповіла, що не платитиму більше. Ну і наслухалася про себе, що я така-сяка, кидаю сім’ю у складній ситуації.

Але я не бачу нічого складного в тому, щоб поводитись по-людськи. А не як вчинили зі мною. У нас спочатку розмова була зовсім про інше, а мене поставили в таке становище, що маю лише обов’язки, і жодних прав.

От нехай тепер самі розбираються і справляються. Мені ні крапельки не шкода.Чи я все ж таки чиню не справедливо з родичами і треба продовжувати допомагати, як вважає мама? Адже у Сєви справді діти, а я поки що для себе живу.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com