Приїхала я нарешті з Греції додому, пропрацювала там багато років. Всіх утримувала, можна сказати, в Україні своїх. І побачила, що багато речей, які купила донька за мої гроші, перекочували до мами зятя!
Що за доля у мене?! З дитинства у праці, без перепочинку. І тепер ось доводиться утримувати зятя, цілком здорового, дієздатного, тому що дочка дуже його любить, божеволіє від нього ось уже сьомий рік. Мовляв, ну й нехай лінивий, зате який добрий, лагідний, веселий.
Так, за чужий, особливо за мій рахунок веселитися легко. А мені як утримувати чоловіка, та й матір його на додачу?
Нарешті я вдома, після довгих років роботи в іншій країні. Вкрилася в’язаним мамою пледом – прохолодна поки що весна – і, відчувши, як лагідно огортає його тепло, ніби обіймають мамині руки, заплющила очі.
«На добраніч, мамочко. Жила б ти, разом щось вигадали б, а так…» – зітхнула я і ввімкнула нічник-бра у формі лотоса. Сон не йшов і не йшов.
Як і моїй мамі, мені довелося багато працювати. Рано овдовівши, мама виховувала мене сама. Медсестра у містечковій лікарні заробляла мало. Підробітки трохи допомагали, але довелося і в сусідніх містах навесні і влітку працювати, і в’язати в осінньо-зимовий період. Особливо рятували пледи. Хоч боргів не було.
Я вивчилася на швачку-модельєра, бо любила вигадувати та шити вбрання собі, мамі, подругам. Вийшла заміж, народила дочку Поліну. Чоловік усе частіше прикладався до “біленької”, доки не дійшло до розлучення. Повернулися ми з малечею до мами.
Працювали, звісно, багато. Полінку виростили, вивчили. А потім захворіла мати. І за рік її не стало.
Донька сказала, що заміж виходить, а на весілля вже нічого із заощаджень не залишилося. Сукню я їй сама придумала і пошила, а на все інше влізли у борги. Віддати їх я вирішила самостійно, щоб «весільними» грошима молодята могли розпорядитися на власний розсуд. Ось і поїхала у Грецію літніх доглядати і прибирати, шити також.
Доглядаючи пані Софію, я згадувала мамині поради. Майже кожен салат натирала селеру, робила масаж, багато гуляла з підопічною, танцювала, вчила вірші, займалася пальчиковою гімнастикою. Через півроку поя підопічна радісно зазначила, що пам’ятає більшість вивчених віршів. Особливо не замислюючись, правильно називає імена знайомих, упізнає на прогулянці сусідів, їхніх дітей та онуків. Мені підвищили платню.
Якось Софія поцікавилася, де я купую свій одяг, і захопилася, почувши відповідь: «Сама шию».
Скоро син і дочка синьйори Софії дозволили мені шити для їхньої матері та для них. Так потроху я змогла більше грошей посилати на батьківщину, розрахувалася з весільним боргом і частіше передавала гроші дочці.
Приїхавши тепер додому, ми з донькою і зятем пішли в гості до свахи, мами Артема. Там я і побачила те, через що вчора не могла заснути. На кухні біля свахи опинилися мікрохвильова піч, плита і холодильник, придбані за гроші, надіслані мною Поліні з Греції.
Дочка, побачивши, як я вражена, спробувала пояснити, коли ми залишилися наодинці:
– Ну мам! Чого ти так одразу?! Мікрохвильовку та плиту ми Артемовим батькам подарували, коли вони кухню відремонтували. А потім у них зламався холодильник, то ми свій віддали. Собі новий же купили.
Я хотіла відповісти, що така нібито простота гірша за крадіжку. Але ж Поліна на другому місяці, не можна її засмучувати. Пригорнувшись до мене, Поля прошепотіла:
– Артем дуже хоче нову, потужнішу і міцнішу машину, може, позашляховик. Ти ж знаєш, як він захоплюється подорожами, горами. А щоб добиратися в Карпатах до печер і в гори, потрібна сильна машина. Допоможеш? Ми вже частину зібрали.
Я мовчки погладила доньку по руці і поспішила додому. Усередині вирувало обурення на зятя: «Ну й прохвіст! А Поля не розуміє, що її використовують. Як, як відкрити їй очі на це?! Адже її веселий і добрий ледащо працює перевальцем, себе не обтяжує нічим, щоб було достатньо часу для хобі. Бач, розкотив губу! Ось як бути із зятем, ласим на мої гроші?»
Це питання мені обов’язково якось треба вирішити.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
Недавні записи
- З Італії я повернулася о 6 годині ранку. Чемодани тихенько залишила в коридорі, лише витягла новенький багряний халат. В мене було змішане передчуття. З одного боку щастя, що ось-ось я побачу кохану людину, а з іншого – його реакція, адже Андрій постійно наголошував, що повертатись ще рано. – За що ми жити будемо? Все дорожчає! – Але за дверима мене чекав сюрприз. Його слова: – Все не так, як ти зрозуміла, – ніби довгим тунелем доходили до моєї голови
- Ми взяли деякі іграшки і направились на майданчик. Через деякий час туди прийшли хлопці, ну на вигляд так 9-10 років. І ось вони вирішили, що вже готові до “дорослих” балачок. Я раз пропустила крізь віха, другий, а на третій попросила “прикусити язика”. Як не як, а це дитячий майданчик, а не клуб. Дома я це все розказала дочці, а вона сказала, що робити зауваження чужим дітям я не мала права
- Я нічого не розуміла, поки раптом на одній сімейній зустрічі зі свахою не почула, що я, напевно, не хотіла відпускати свого сина “під вінець” з її донькою, тому що кожна мати хлопчика не хоче відпускати сина. І тут всі пазли зійшлися. Я стала згадувати відношення сестер і самої невістки до батьків і до мене в тому числі. Одного дня я таки не стрималася, і все “вилила” сину. Мені втрачати нічого
- В рідної сестри Івана день народження. Вона замовила невеличке свято в ресторані на другий день “Зелених свят” – Трійці. Я ж нічого такого нового, щоб одягнути, не мала, тому й купила собі красиву літню сукню. Ввечері приміряла, похвалилася чоловіку, а він мене висварив, що я на непотріб гроші його тринькаю. – А ця сукня, що ти на новий рік купляла, що, не підходить? – Чоловік не полінувався і витягнув її з шафи
- В неділю до нас завітала після церкви свекруха, і за бокалом “червоненького” вона мені зізналася, що ця квартира насправді її, а ми, особливо я, тут просто гості. Я ледь не стерпла, і якщо чесно, навіть не відразу повірила в її слова. Але тепер мене турбує інше, як вона збирається компенсувати те, що я свої гроші вкладала в ремонт