Потрапила в дивну і неприємну ситуацію – приїхала з тривалого відрядження, а виявилося, що мені ніде жити. У моїй квартирі влаштувався брат з сім’єю і з’їжджати не збирався. Мама говорила, що я можу і орендувати, мені нічого не станеться, а брату важко, у нього діти!
В мене є молодший брат Костя. Різниця у віці між нами – всього три роки, але мама завжди робила акцент, що він молодший, а значить йому все найкраще і ліпше. Костик цим з раннього дитинства безсоромно користувався при повному схвалення мами і потуранні батька.
Брат міг нашкодити, а потім звалити на мене і довести батькам, що це не я, було просто нереально. Він міг забрати собі вподобану річ і не віддавати, а мене вмовляли поступитися, адже він молодший. Ну і таке інше.
Всі його викрутаси я згадувати і озвучувати не хочу. Скажу тільки, що з роками брат не змінив звичок, змінився лише масштаб. Костя так само прагнув одержувати все на блюдечку з блакитною облямівкою.
Я швидко зрозуміла, що якщо я сама не буду всього досягати, то мені нічого в цьому житті не світить. Тому після школи я знехтувала освітою і почала працювати з самих низів. Поступово пробивалася вгору, дійшла до керівних посад, до тридцяти двох років вже отримала вищу освіту і купила квартиру. Я собою пишалася неймовірно.
Костянтин же після школи вступив на юридичний, сяк-так там вивчився, потім пристав до якихось знайомих на роботу, успішно вилетів від них і пішов у вільне плавання. Новини про життя брата я дізнавалася від мами, яка мені регулярно телефонувала або похвалитися успіхами Костика або поскаржитися на черствий світ, ну і переконатися, що я ще жива.
Не можу сказати, що батьки мені нічого не дали і мене не люблять. Просто у попівнянні з маминим ставленням до брата здається, що я їм не дочка, а племінниця. Начебто близька родичка, але син однозначно рідніше буде. Хоча тато неодноразово в юності виручав мене і грошима, і порадою, та й у мене завжди був запасний аеродром, куди можна повернутися, якщо все стане зовсім сумно.
Так ось, поки я будувала кар’єру, виплачувала кредит за квартиру і крутилася як білка в колесі, брат встиг одружитися, обзавестися двома дітьми і пожити з тещею. Свого житла у них з дружиною не було, орендувати не було за що, тому перший час жили у батьків дружини. Вистачило їх на півроку, потім молода сім’я пішла на орендовану квартиру, і, наскільки я знаю, жилося їм непогано, поки не трапився перший декрет.
Ось тут Костя став єдиним годувальником у родині, мама регулярно мені бідкалася, як йому важко все тягнути на собі, як хлопчик втомився за два роки. А потім пролунав другий декрет. Мабуть, життя хлопчика нічому не вчить. Тоді на допомогу молодому сімейству кинулися батьки з обох сторін, навіть мене залучали іноді, інакше не знаю, як би вони там виживали. Витягли їх другий декрет усім світом.
Але ось уже племінникам п’ять і два з половиною, а Віка з декрету не поспішає. Костя заговорює про третю дитину. Тут навіть наша мама була проти, куди їм третя дитина на орендованій квартирі і з таким низьким доходом? Але Костя тоді пояснив, що вони хочуть народити ще одного, а потім взяти всі материнські гроші і вкласти в будинок. Як на мене, план дуже непродуманий, але там і без мене порадників вистачало.
У мене у той час був завал на роботі. Ми відкривали нову філію в іншому регіоні, починали з нуля, тому мене вирішили відправити в тривале відрядження для налагодження роботи. Приблизно відрядження мало зайняти рік.
Цією інформацією я поділилася в розмові з мамою. У неї, звичайно, відразу ж виник план. Вона попросила мене пустити в свою квартиру брата з сім’єю, щоб він перестав платити оренду чужому дядькові і хоч трохи накопичив грошей.
– Та й тобі спокійніше, що квартира під наглядом буде, а то випадки щось різні бувають. Брат з сім’єю і комуналку платити будуть, все ж тобі економія.
Я не збиралася пускати когось жити в свою квартиру, але, все обміркувавши, вирішила все ж таки не бути собакою на сіні. Мене насправді не буде рік, а то і більше, навіщо квартирі простоювати, якщо вона може принести користь.
Костя пропозицію сприйняв з ентузіазмом, дякував і обіцяв, що боргів за комуналку не буде, та й ремонт постараються зберегти. Ось останньому я, до речі, не вірила, там дві маленькі дитини, але мене це не особливо хвилювало – я все одно збиралася робити ремонт по поверненню.
Я поїхала не на рік, а майже на два, відрядження затягнулося. Весь цей час додому я не їздила. У мене в квартирі брат з сім’єю, а обмежувати батьків не хотілося. Та й роботи було хоч греблю гати.
Коли стали зрозумілі терміни мого повернення, я зателефонувала Костику і попередила, що йому пора шукати житло. Часу на це у нього було три місяці. Він мене запевнив, що все зрозумів і до мого приїзду їх не буде. Ближче до приїзду я ще кілька разів нагадувала, мене переконували, що все нормально.
Коли я приїхала додому, виявилося, що все не так оптимістично. Ніхто нікуди не з’їхав, а судячи з усього і не збирався.
Костя на той час став батьком третьої дитини, у них почалося будівництво будинку, яке, як я зрозуміла, тягло все кошти і йшло досить мляво. Тому мені було заявлено, що з’їхати вони не можуть – їм нема на що орендувати житло.
Перший день я ночувала у батьків. Мама активно намагала обробити мене, пояснюючи, що я самотня, а у брата діти. Я поки можу пожити у них з батьком або орендувати квартиру, а Костя, як побудується, так і з’їде.
Тільки ось мене такий поворот подій не влаштовував. На четвертому десятку жити у батьків або орендувати житло при наявності своєї квартири – це маячня. Та й будівництво у брата може йти ще років десять такими темпами, тому що вони найняли якусь шарашкину контору, яка то працює, то не працює і регулярно збільшує кошторис. А я, між іншим, теж планую заводити сім’ю, тільки от не в таких умовах.
Я поставила братові жорсткий ультиматум, що або він за два тижні звільняє житлоплощу, або виселяти буду з поліцією. Вони там не прописані, прав на квартиру не мають – вилетять, як миленькі. Навіть діти ситуацію не врятують.
Мама, коли дізналася про це, закотила мені сцену, назвала егоїсткою і заявила, що не хоче бачити мене в своєму домі. Довелося ще й квартиру на ці два тижні орендувати. Але через відведений час в квартирі вже нікого не було. Ключі залишили в поштовій скриньці, Костя написав гнівну смску, як і мама з невісткою.
Квартиру мені, звичайно, попсували, але це було очікувано. Але хай їм грець, я все одно планувала ремонт. А ось рідня зі мною тепер не спілкується, хоча що такого я їм зробила? Правильно кажуть, не хочеш зла – не роби добра людям. А взагалі, це прикро, гірко і смішно…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
