fbpx
життєві історії
Приїхали ми на вихідні в село, до бабусі чоловіка в гості. Євдокія Димидівна – найкраща бабуся в світі. І мене, на відміну від сестри і матері чоловіка, вона дуже любить. – Щось не влаштовує? Я квартиру міську забрати можу. Он – онукові віддам або на правнучку перепишу! Євдокія Димидівна кілька років тому кликала нас з чоловіком до себе жити, але з переїздом ми запізнилися:

Приїхали ми на вихідні в село, до бабусі чоловіка в гості. Євдокія Димидівна – найкраща бабуся в світі. І мене, на відміну від сестри і матері чоловіка, вона дуже любить.

Євдокія Димидівна кілька років тому кликала нас з чоловіком до себе жити, але з переїздом ми запізнилися: свекруха, дізнавшись про пропозицію матері, швиденько підметушилась і поселила до своєї матері свою старшу дочку, незважаючи на протести літньої жінки. Ми з чоловіком довго не сумували і взяли іпотеку.

Сестру чоловіка, Антоніну, компанія власної бабусі дуже напружувала і вона її вижила в старий будиночок в селі, варто було бабусі вийти на пенсію. Ми хотіли забрати позитивну бабулю до себе, але вона відмовилася:

– Мені і там буде добре. Головне – від цих подалі, – обнявши мене на прощання, бабуся відбула на нове місце проживання. А під «цими» вона мала на увазі свою дочку і внучку.

Ми з чоловіком зробили ремонт у бабусі в будиночку, провели їй газ. Будиночок був оформлений на бабусине ім’я, тому ми не хвилювалися, що хтось може прийти і її вигнати. Поки я була в декреті, ми з донькою проводили у бабусі все літо безперервно. Чоловік поставив баньку, альтанку. За допомогою сусіда він спорудив маленьку дитячу площадку: невелика пластикова гірка, пісочниця і гойдалки.

Євдокія Димидівна завжди зустрічала нас разносолами – так вийшло, що жінки в родині чоловіка рано народжували, тому бабусі 60 иповниться тільки в наступному році, тому вона у нас ще ого-го! Навіть заміж видати не соромно.

Цього року доньці пішов четвертий рік і мені довелося вийти на роботу. Доньку ми відправили в приватні міні-ясла, подруга порадила – у неї син туди ходив. З бабусею ми зідзвонювалися і навіть листувалися повідомленнями – вона у нас сучасна, у неї навіть планшет є.

У вихідні зібралися ми до бабусі, скучили. Завантаживши половину багажника подарунків, акуратно розмістивши намальовану для бабусі донькою картину, ми сіли в наш автомобіль і вже через сорок хвилин ми під’їхали до будинку в селі.

На ділянці перед будинком коїлося щось: за альтанкою валялися порожні банки і пляшки, залишки м’яса, миски, немиті шампури і решітка, мангал був перевернутий, гірка була тріснута, всюди валялися недопалки, а в пісочниці спав, згорнувшись в клубок, брат чоловіка Антоніни. Підійшовши до дверей, я почула голос Тоні:

– Ти що, бабо, де ходиш? Води мені принеси, я сказала! Що не зрозуміло?

Я віддала доньку чоловікові і увірвалася в будинок, благо двері були відчинені. Антоніна, ця королевка, зволила лежати на бабусиному ліжка, приклавши руку до голови. Я підбігла до неї і прошипіла:

– Но-бо повтори, що ти сказала? Та як у тебе язик повернувся? Швидко вибачилася і пішла!

Вона почала вириватися, кричачи:

– А ти тут хто така? Не твоя справа, як хочу, так і розмовляю. Тебе забула запитати!

Я підняла Тоню з ліжка і вона опинилася на підлозі. Озирнувшись, я побачила що в будинку нітрохи не чистіше, ніж на вулиці. Втрутилася Євдокія Димидівна:

– Мила, приїхали, нарешті! А ці з’явилися вчора, я говорю – їдьте, онук з дружиною приїдуть, а вони – ми тихенько у дворі посидимо і поїдемо, а потім вломилися. Вона телефон відібрала, щоб я не подзвонила вам.

Я міцно обняла бабусю:

– Зараз ми пояснимо, як треба себе в гостях вести.

– Не треба, нехай іде з миром. Прибратися б, – зітхнула бабуся.

Прибирали Тоня з чоловіком під наглядом мого чоловіка. А я ще й грошей витребувала на нову гірку. Ми проводили непроханих гостей, не дивлячись на їх голосіння:

– Як я за кермо сяду, прав позбавлять!

До речі, чоловік, що спав у пісочниці, так і не прокинувся – вони його так посадили на заднє сидіння і поїхали. Мир в будинку бабусі був відновлений.

А от увечері Тоня знову з’явилася, та не сама, а в компанії матінки.

– Якого ти командуєш тут? – накинулася на мене свекруха.

– А ну цить! Сама краща, чи що? Казала тобі – виховувати Тоню треба! Це – мій будинок, і мені вирішувати – хто тут командує, а хто ні. А щось не влаштовує, я і квартиру міську забрати можу. Он – онукові віддам, або на правнучку перепишу. Залиште мене в спокої! Я вас не кликала! – розлютилася Євдокія Димидівна.

Свекруха, яка не чекала від мами такої відсічі, ретирувалася з Тонею на пару. Сподіваюся, не скоро вони знову зберуться провідати бабусю.

Не перестаю дивуватися: як у такої чудової жінки могли з’явитися настільки неприємні нащадки жіночої статі? Але в житті ще й не таке  буває…

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page