Приїхавши з Італії я не почувалась, як в себе дома. Все невістка бурчала в мою сторону. Ось я й вирішила ще разочок поїхати на чужину, щоб купити своє житло. Я здійснила свою мрію. Квартиру я купила в новобудові. Але тепер ні син ні Наталя зі мною не спілкуються, бо як то так, вони в старому будинку живуть, а я в новому, ще й з охороною. “Ми від тебе такого не чекали! Совість не замучить?”
В Італію я подалася в 49 років. Ніколи б і не подумала, але таке вже моє життя.
Сина я виховувала одна. Чоловік поміняв нас з Антоном на іншу жінку з дитиною. Я його не засуджую, це його життя і його вибір.
Ми мали де жити, тому після розлучення я забрала сина і переїхала в квартиру до батьків.
Коли батьки вийшли на пенсію, то перебралися жити в село, де вони кожного року працювали на городі, щоб всю зиму ласувати своїми продуктами.
Ми з сином жили в двокімнатній квартирі. Кожен мав по кімнаті. Я працювала бухгалтером в швейній фабриці. Заробляла непогано, але хотілося кращого. Син підростав і вимагав все більше витрат.
А одного прекрасного дня Антон в квартиру привів дівчину.
Наталя була дівчиною хорошою. Вона навчалася в нашому місті, і щоб не жити в гуртожитку, мій син привів її до нас.
Я трішки не розуміла такого життя без штампу в паспорті, але в їх стосунки не втручалася.
Через два роки вони розписалися, бо Наталя носила під серцем дитя.
Ось тоді все і почалось.
– Ти мені Наталю не чіпай! Їй посуд мити не можна! Біля плити їй стояти важко! Підлогу мити шваброю не зручно.
Я нікого не чіпала, але коли дійшло діло до того, що я винна у тому, що її поперек тягне і що я маю вийти з хати, бо наїлася огірків, а вони їй смердять, то я зрозуміла, що дальше в тій квартирі знаходитись не можу.
В цей період я і подалася в Італію на заробітки.
Я багато тут читаю, як людям пощастило потрапити в гарну родину, де вони і жили і їли за одним столом з родиною. В мене цього не було.
Перша бабуся попалася дуже вредна. Все їй було не так. А в кінцевому результаті в неї зникли якісь сережки, і у всьому звинуватили мене. Я не з тих людей, що лакомляться на чуже, тому було це дуже неприємно.
Потім я прибирала в одному офісі, але і там щастя я не мала.
Щастя я знайшла десь за років сім. Потрапила я в родину, де жінка була українкою. Я доглядала їх з чоловіком двох діток. Дуже господиня хотіла, щоб дітки знали і чули українську мову.
Деякі гроші я висилала сину, бо він ростив мого онука.
А ось коли я поверталася в Україну, в рідну домівку, то не почувалась там як вдома.
Завжди Наталя давала мені зрозуміти, що я в них в гостях.
Я не мала права навіть салфетку переставити чи картину перевішати, мовчу вже про каструлі чи сковорідки.
Через цей холод від дітей я й повернулася знову в Італію, хоча давно планувала залишитися в Україні.
– Мам, дві кімнати, ти ж сама розумієш, нам тісно буде всім.
– Розумію, синок, розумію!
Після повернення в Італію я поставила собі за мету прискладати грошей на квартиру в рідному містечку. В мене вже були деякі заощадження. Дітям я надсилала лише по великих святах, тому за три роки потрібна сума була в мене на руках.
Квартиру в новобудові я купила завдяки найкращій подрузі. Ліля все знайшла, показала, я в певний момент приїхала з грошима і щоб оформити документи на таку важливу для себе покупку.
Ви собі не уявляєте, як на мене дивилися син з невісткою.
– Ми від тебе такого не чекали. Ти нам залишила якусь нещасну квартиру в старому будинку, а сама будеш жити в новобудові з охороною? Це взагалі як? Совість тебе не замучить.
Я нічого не відповіла тоді сину.
Але квартира це ще пів біди. Ви б бачили їх обличчя, коли дізналися, що я влаштувалася нянечкою в дуже гарну і багату сім’ю, яка жила в тому ж будинку.
Чоловік великий бізнесмен. В них з дружиною троє дітей: старша дочка десять років і близнюки Вадим та Остап – 5 рочків.
В які тільки країни я не їздила з господинею будинку.
Чоловік оплачував мені всі путівки разом з дружиною і дітьми на моря чи інші країни. Я допомагала няньчити дітей і просто жила життям, про яке колись навіть не мріяла.
Син зі мною спілкується, але через зуби, а невістка кожного разу каже, що замість своїх внуків я няньчу чужих дітей.
Ніяк не можуть вони пробачити мені, що я переїхала в нову квартиру, покинувши їх на призволяще.
Але я замучилась все життя жити для когось. Хочу хоч старість провести з радістю – для себе!
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
