Приїжджає до мене моя мама. Після того як не стало тата, я не можу залишити її рідній країні з мізерною пенсією у хатині, тим більше там, де все нагадує тата. Я її запрошую до Стокгольма.
Їй дають дозвіл, вона приїжджає до мене. Через три місяці їй дають власну квартиру, тому що вважається, що вона не може залежати ні від кого, крім держави, дають власну пенсію. Безкоштовна медицина, безкоштовна електрика, безкоштовне таксі, безкоштовний транспорт, все!
І нарешті приходить чудовий папір. Бачите, як я довго підходжу до розмови про старість! У папері написано: якщо ви бажаєте здобути освіту в школі для іноземців з метою вивчення шведської мови, ласкаво просимо, ми починаємо в такі числа.
Мама: «Синочку, мені 73 роки, я не осоромлюся?» Я говорю: «Мам, ти завжди була відмінницею, і в цій школі будеш відмінницею».
Мама прийшла до школи. Там такі ж старенькі бабусі й дідусі, як вона. Деякі на 10 років старші, їм 83, деякі молодші – їм 67, діти, можна сказати. І ось утворився клас. З усіма шкільними та класними історіями. Із закоханістю, із записочками, зі святкуваннями днів народження з тортами, з поїздками Швецією, і все безкоштовно, вся держава оплачує.
Моя мама полинула до тата у віці 97 років. Один з її друзів – у 99, інша подруга – у 103. Останніми роками вони написали та видали спільну книгу, вони ще їздили до Іспанії, літали до Англії, Ізраїлю, отримували враження. І ось цікавий момент. З цього класу живі зараз три чверті учнів.
У певному віці людина отримує парадигму: життя закінчено, попереду лише темрява і кінець. Нікому не потрібні ні мої думки, ні мої ідеї, ні мої вірші, ні музика, я забутий усіма. Мені треба дожити.
Коли людина йде в школу і пише неправильні дієслова на колінах, то отримує всередину інформацію: «Я не в темряву дивлюся, а я вивчаю шведську мову для того, щоб розмовляти нею, а не щоб з цією мовою лягти в останю домівку».
Людина – це не тільки тіло, це дух.
Коли тіло сильніше за дух, тоді воно йде на дожити. Коли дух сильніший за тіло, то сміється з тіла: «Скільки тобі – 80 чи 90?».
Ні, я вчу іспанську мову. Я закохався! У молоденьку зовсім, 65 років, треба було дожити до 80 років і закохатися по-справжньому. Я думав, що то кохання, а це була дружба.
І тут починається диво. Як тільки ви перепрограмуєте розум, у вас скасовується фінал. У вас скасовується старість. Ви перестаєте старіти.
Залишаєтеся яскравим, цікавим. Ви не читали вголос віршів?
Спробуйте! А раптом відкриєте собі щось. І ви раптом змінюєтеся всебічно, ви починаєте говорити акторським голосом, ви йдете на танці несподівано, хтось на сальсу, хтось на фламенко, ви йдете у дивовижні місця, які раніше не відвідували.
Навколо вас тепер інший світ. Відкиньте все, що було пов’язане з нудною монотонною роботою. Тепер ви отримали щасливі роки, хай п’ять, десять, п’ятнадцять, двадцять років. Живіть, і ви не занедужаєте.
Найголовніше – це самоспілкування. Самомедитація, любов до себе. Що старше, то більше люби себе. Люби себе, піднімайся з дивана не для того, щоб дійти до найближчого стільця, а для того, щоб пожартувати. Для того, щоб порадіти, ой, які бруньки, ой який дощик! Малювати спробуй, ти ж не знаєш, що ти вмієш, акварель купи, фарби, може, ти не Левітан, а абстракціоніст.
Щойно ви починаєте дивуватися, ви молодієте.
Що таке старість? Це нездатність дивуватися.
Якщо ти не дивишся на світ блакитними очима здивованої людини, якщо ти кажеш сам собі: «Все закінчено, все в минулому, нічого нового мені ніхто не скаже, не відкриє, всі нерозумні, і молодь не така, і середній вік, усі не такі, я такий, я сякий», – це все старість. Коли ви кажете, що трава раніше була зеленіша – це старість.
Треба продовжити життя так, щоб душа постійно отримувала підживлення від великої культури, музики. Для багатьох це звучатиме порожньо, бо багато хто цього не знає. А якщо людина для себе несподівано відкриє чудову музику великих композиторів, навчиться слухати, розуміти та відчувати, це одразу продовжує життя автоматично.
Тому що ці сигнали йдуть від вічності, вічного життя – це серйозно, повірте мені, а душа, яка не визріла в тілі, а тіло відібрало у неї крила, вона може виявитися не вічною. Вічне життя треба заслужити.
Михайло Казінік
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
