Я втомилася від дочки і її сім’ї! Раніше дочка з зятем жили в місті за 300 кілометрів від нас. Зять перейшов в іншу філію своєї фірми, щоб перебратися до обласного центру, тому 2 роки живуть у нас, у себе роблять ремонт. Початком було те, що зять став перебирати їжею. А їх не виселиш!
***
Раніше дочка з зятем жили в місті за 300 кілометрів від нас. Зять перейшов віншу філію своєї фірми, щоб перебратися до обласного центру, тому 2 роки живуть у нас.
Півроку тому ми купили їм там квартиру. Хоча я сама мріяла жити в обласному центрі, але дочці потрібніше.
Спочатку ми взяли їх з усією душею, все господарство, приготування було на нас. Багато допомагали з дитиною. Я з самого початку говорила: не витрачайте гроші на господарство, гроші є, збирайте на ремонт і обстановку в майбутній квартирі. Мій чоловік чекав грошей на квартиру по звільненню на пенсію.
Все було добре, але з часом ми з чоловіком дуже від усього втомилися, фізично і морально. Початком було те, що зять став перебирати їжею: люблю – не люблю, їм – не їм. Потім наприклад, став з салату вибирати і викидати маслини. У фаршированих перцях їсть тільки начинку і постійно мені каже, що він перці не любить.
Ми займаємо зал, вони – кімнату дочки. Спочатку я пропонувала підмінятися кімнатами, але вони не захотіли. А тепер ввечері раніше не можу лягти, бувало, втомлюся, засну, дочка прийде в нашу кімнату, онучка завжди у нас грається, я сплю, вона на мене лазить, і зять прийде, сидить.
Дочка з онукою, Бог з ними, але з зятем так не комфортно, і соромно мені спати при чужому чоловікові. А буває так млосно, що з собою не впоратися. Вже ж не молоді, самопочуття різне буває!
Кілька разів дочці казала, щоб він не заходив, коли ми вже відпочиваємо. погодилися, хоч і ображаються.
Але соромно і прикро, що самі цього не розуміють! Зараз я і чоловік на пенсії, доходи зменшилися, але комунальні послуги, продукти – все залишилося на нас. Мені вже втомилися тягнути дві сім’ї і грошово і фізично, але за цю втому відчуваємо провину.
Не можу дочекатися, коли діти з’їдуть, але боюся, що і тоді нам доведеться їздити до них допомагати…
Автор: Любов
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
