Раніше ми з мамою чоловіка жили в різних областях. Але зараз ми живемо з нею в одному місті, бо наше житло на Харківщині ще ніяк не відбудуємо. Чоловік пішов захищати країну.
Не пам’ятаю, як і коли це почалося. Але стала помічати: що не дасть мені мама чоловіка, коли ми до неї приходимо – саме в мене тарілка тріснута, чашка щербата, склянка надколота, піала надщерблена і так далі.
Чоловіку по телефону казала, він сміється, каже, не звертай уваги, то випадково. Галині Михайлівні сказала якось, так вона з невинним обличчям: та я не добачаю, в мене весь посуд такий, старий.
А я. щиро кажучи, вважаю, що на все є причина, і стільки випадковостей і збігів не буває просто. Можливо, ви скажете, що це дрібниці і взагалі не проблема, що не треба тут нічого недоброго вбачати. Але мені це не подобається і не дає спокою. Адже це триває майже рік!
Зі свекрухою Галиною Михайлівною у мене завжди були нормальні стосунки, родинні. Живемо ми з зараз, як я вже сказала, в одному місті в сусідніх районах.
Часто ходимо з дітьми до неї в гості, особливо після того, як не стало свекра, а чоловік став захисником. Так ось. Я навіть не пам’ятаю, як і коли це почалося. Але стала помічати ось що.
Коли приходимо в гості до свекрухи, а це буває частенько, вона завжди готує якесь пригощення. І от коли сідаємо за стіл, я стала помічати: що не дасть – саме в мене тарілка тріснута, чашка щербата, склянка надколота, піала надщерблена.
Так повелося, що я у свекрухи на кухні ніколи не хазяйную, вона сама ніколи не дозволяла і досі так заведено, Галина Михайлівна сама завжди на стіл все поставить-накриє. Ну а прибирати ми вже з донькою потім допомагаємо іноді, та й то вона завжди відмовляється від допомоги.
Воно начебто й нічого, але якось неприємно. При чому, у зовиці і її чоловіка, у моїх дітей, у неї самої – завжди цілий посуд. Я ж це помічаю. А в моєму випадку така от історія. Як вам?
Чоловікові казала не одноразово, та він сміється, каже, та що ти, не звертай уваги, то випадково, мама не навмисне. Йому взагалі це здається не вартим уваги.
Їй сказала якось, так вона з невинним обличчям: та я не добачаю, в мене весь посуд такий, старий, а викидати шкода, не звикла щось викидати. А тобі такі чашки-тарілки потрапляють випадково, не подумай нічого, дочечко!
Але як не думати, якщо це закономірність? А головне – що думати? Я навіть не здогадуюся, що рухає нею, коли вона мені такий посуд підсовує, чесно. Але не приємно. От неприємно – і все!
Не ходити до неї не виходить, бо будуть образи і з її боку, і з боку чоловіка. А прийти зі своєю тарілкою-чашкою (а в мене були такі думки і наміри кілька разів) – так це конфлікт буде обов’язково.
Одним словом, не знаю, як на все це реагувати. Але були в неї буквально на Великдень – і знову, як ви вже здогадалися, я пила чай зі щербатої чашки, їла торт з надколотої тарілочки. Як мені себе вести, підкажіть будь ласка.
Автор – Олена М.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
