fbpx
життєві історії
Раніше ніколи не цікавилася прибиранням, прасуванням, пранням. Все робилося в міру необхідності, та й мама зазвичай більшу частину хатніх обов’язків виконувала (вона не працювала). Тому я була врятована від всіх цих «зайвих» знань і умінь. Але тут я зустріла його, і ми одружилися.

Раніше ніколи не цікавилася прибиранням, прасуванням, пранням. Все робилося в міру необхідності, та й мама зазвичай більшу частину хатніх обов’язків виконувала (вона не працювала). Тому я була врятована від всіх цих «зайвих» знань і умінь. Але тут я зустріла його, і ми одружилися.

Я почала готувати, причому сама захотіла, робила це з задоволенням і все частіше, все різноманітніше і смачніше виходили страви, чоловікові дуже подобалося.

Потім з’являвся настрій робити прибирання, я вчилася цій нехитрій справі, опановувала й інші домашні справи. А ще у той час я була студенткою на денному відділенні і підробляла репетитором.

Правда, вчитися не хотіла (дивно прозвучить, але я люблю вчитися, люблю дізнаватися щось нове, багато читаю, але за умови, що тема мені цікава), було нецікаво на багатьох парах (тільки два викладача з усіх дійсно цікаво і зрозуміло викладали матеріал, але це вже проблема нашої освіти), і в результаті я перевелася на заочку. Тут і почалися проблеми.

Крім моїх новопридбаних хобі (вишивання хрестиком, вироби з бісеру, плетіння фенечек і т.п.) мені було більше нічим зайнятися. Я поглинала одну книгу за іншою (як легкі романи Джейн Остін, так і більш серйозну літературу, іноді це були підручники по психології і т.п.).

Але все одно не вистачало чогось, і це саме «не вистачало» я шукала в чоловікові (коло друзів різко скоротилося після заміжжя, враховуючи, що майже всі друзі були хлопчики, то залишилося їх небагато). Я відчувала свою залежність від коханого. Думка про те, що він хоче проводити свій вільний час після роботи не зі мною, якось не вкладалася в моїй голові.

Я почала думати, що щось роблю не так, стала старанніше про нього «піклуватися», не розуміючи, що це тільки погіршує справу. Я весь час присвячувала йому, все, що робила, було для нього і т.д. Чоловік не витримав. Влаштувався на роботу вахтовим методом і поїхав працювати.

Перші дні були жахливі, я просто не знала, що робити. Настрою майструвати і творити не було зовсім! Така порожнеча утворилася, всі фільми і книги в мить обридли. І я почала шукати, займала свою голову чим завгодно: постійно читала, щось дивилася, щось шукала, сама не знаючи, що саме.

Розмови по телефону з чоловіком зовсім не втішали (у нас в день не більше 30-40 хвилин на «поговорити», більше часу просто не було). Я була засмучена, йому мій настрій теж не додавав радості, розмови не клеїлися.

У мене було відчуття, що це кінець, що ми віддаляємося одне від одного. Я не знала, як це вирішити, що зробити.

І ось одного прекрасного дня мені прийшла в голову чудова ідея. Я вирішила створити сайт, сторінку, хоч що-небудь. Ідея окрилила мене, думки текли рікою, і ще не почавши нічого робити, я вже знала, що це буде, про що, для чого, вже придумувала оформлення. І почався творчий процес.

Перша ж розмова з чоловіком, після початку роботи над проектом, пройшла чудово (хоча я йому нічого не говорила, а раптом не вийде зробити, раптом не зможу?), ми спілкувалися як раніше, ніби нічого й не сталося, ніби й не було цих проблем, цих переживань, сварок.

У наступний дзвінок я розповіла чоловікові про те, що зробила, над чим працюю. Розповідала захлинаючись, а він все слухав і слухав.

А потім сказав мені: «Я такий радий, що ти знайшла собі заняття, що у тебе тепер є мета. Я так переживав, що забираю у тебе весь твій вільний час, який ти щохвилини витрачаєш на мене». І я, як громом уражена, усвідомила, яку величезну помилку зробила, забувши себе. Так, можна сказати, що я займалася своїми хобі, але я це робила більше тому, що це було «треба». А тепер я займаюся тим, що мені дуже і дуже подобається, це наповнює мене енергією і радістю. Мій чоловік відчуває це! Він тепер при кожному дзвінку знову говорить, що любить, сумує і чекає не дочекається приїзду додому.

Любі дівчата, не губіться в своїх чоловіках, залишайтеся собою, шукайте своє покликання!

Бути гарною дружиною потрібно, і це прекрасно – вміти займатися своїм будинком, але в усьому має бути міра, тоді і ви, і ваші чоловіки і діти будуть щасливі.

Як же я рада, що вчасно зрозуміла це!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з відкритих джерел, firestock

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!