Раїса хвилювалася. Нарешті це момент!
– Та де ж ходить ваш нотаріус? – Раї, ефектній блондинці у рожевій сукні, було важко всидіти спокійно на стільці. – Нам сказали прийти до дев’ятої. Ми прийшли, і що? Час пів на десяту, а що в заповіті – для нас досі загадка!
– Тітко Раю, – навмисне виділяючи перше слово, промовив Тарас, — не панікуйте раніше. Нотаріус нікуди не втече.
– Не називай мене тіткою! – підскочила блондинка, кинувши на племінника гнівний погляд.
– А як же мені вас називати? – здивувався Тарас, і єхидно додав: – Ви старша сестра моєї мами, і як би ви не молодилися, цифри в паспорті не зміняться.
– Клич мене просто на ім’я, – зашипіла Раїса, озираючись на помічника нотаріуса. Чоловік одразу вдав, що нічого не чує.
Нарешті двері відчинилися, і в кабінет зайшов представницький чоловік у дорогому костюмі. Він коротко вибачився за затримку і відразу приступив до оголошення заповіту.
Майже всіх присутніх у кабінеті хвилювало одне – кому вельми заможний старий залишив все своє майно. Претендентів було багато – троє дітей, п’ятеро онуків, кілька далеких родичів, які не проти отримати гроші.
Почуте змусило рідню здивовано замовчати і перезирнутися.
“Спадщину може отримати кожен із вас. Все, що лишилося після мене, заховано в одному місці. Всі ви знаєте, де розташований старий будиночок, в якому я жив ще дитиною? Село Калинівка. Якщо ні – це ваші проблеми, я туди всіх кликав.У цьому будинку є сейф. Ви маєте його знайти. Але є умова – ламати стіни, розкривати підлогу та робити інші вандальні дії суворо заборонені. Той, хто порушив це правило, позбавляється можливості отримати спадщину. Як тоді шукати? Я просто бачу це запитання на ваших обличчях. Але не переживайте, першу підказку вам дасть нотаріус, який і стежитиме за дотриманням правила. Вибирайте день та вперед.”
– Це все, – мовив нотаріус. – Така воля Микити Павловича.
– Та як так! – Підскочила Рая. – Хіба це законно? Я його дочка, чому не можу отримати належне?
– Така воля Микити Павловича, – повторив чоловік і холодно глянув на жінку. – Братимете участь?
– Звичайно! Що за запитання, – Рая схопила сумочку і смикнула за руку чоловіка, що сидів поруч. – Прямо зараз і їдемо. Негайно!
– Хто ще з нами?
— Ми, мабуть, відмовимося, — Тарас підвівся і подав руку матері. – Знаючи діда, там нічого доброго не буде. Чи забули, який він був? Любив над усіма посміятися.
– Але ж гроші кудись поділися! Не забрав же він їх із собою! – Раїса підозріло примружилася. – Чи ви щось знаєте? Признайтесь зараз же! Старий вам розповів?
– Та нічого тато нам не розповідав, – втомлено зітхнула Алевтина. – Він взагалі останні півроку лише телефоном з нами спілкувався. Тож заспокойся, ми просто вирішили не брати участь. Гроші у нашій родині і без спадщини водяться.
Увечері того ж дня Алевтина перебирала численні фотографії з дитинства і натрапила на кілька зроблених саме в тому селі. Від приємних спогадів її відірвав телефонний дзвінок.
Дзвонила Ніна Пилипівна, мешканка Калинівки. Жінка зі сміхом розповіла, що сьогодні вони всім селом спостерігали за справжнім цирком, що розігрався біля діда.
Вісім чоловік з Раїсою на чолі розгадували безглузді загадки, повзали по ярах, залазили в напівзруйновані сараї. Дизайнерська рожева сукня перетворилася на ганчірку для, про що Раїса не переставала жалітися!
Фіналом цієї історії послужив дикий крик розгніваної Раї. Родичі теж не відставали, криючи старого останніми словами. Виявилося, у знайденому з такою працею сейфі лежав лише кілограм льодяників та записка:
“Всі свої гроші я віддав на благодійність. Вам же, у нагороду за зусилля, я залишаю цукерки. Що з ними робити самі знаєте. Ха-ха-ха!”
– Я й не сумнівалася, що батько вигадає щось подібне, зі смішком сказала Алевтина. — Мені б він ніколи нічого не залишив, адже я вийшла заміж проти його волі. Раїсі від нього завжди були потрібні лише гроші, а наш брат його дуже довго ігнорував.
– Ну, онукам він міг щось залишити, – здивувалася Ніна Пилипівна. – Рідні нащадки, як-не-як.
– Мабуть, не заслужили. Ну і добре, добре, що ми не поїхали.
Поговоривши ще трохи зі знайомою та пообіцявши приїхати у гості, Алевтина відключилася. Ще раз прокрутила в голові розмову і голосно розсміялася, уявляючи сестру, яка відкривала сейф із цукерками всередині. Для Раї це був ще той іспит.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
