fbpx

Раз на місяць моя невістка робить генеральне прибирання, після якого нам цілий тиждень не можна – нічого. Вона як жандарм ходить по хаті і вистежує кожен наш крок. В цей час я почуваюсь, як мала дитина, яка завинила перед мамою. Я навіть боюсь щось готувати на кухні, чи взагалі їсти, щоб крихта не впала. Цей період надто важкий для мене, бо навіть закрадаються думки, щоб втекти назад у село

Моя невістка як поприбирає в хаті, то таке твориться, хоч стій, хоч падай. Насправді прибирає вона раз в місяць, а гонору, хоч відбавляй.

Хоч і народилась я і виросла в селі, та вийшла заміж за міського парубка. Жили ми тоді в двокімнатній квартирі разом із батьками чоловіка.

Було тісно, але ми ніколи не сперечалися. Там у нас і народилась донечка, яку всі просто залюблювали. А згодом моєму чоловіку виділили квартиру, оскільки Ростислав ніс військову службу.

Згодом народився і наш син Андрій. Я займалась дітьми, адже чоловік непогано заробляв, тому і не було потреби мені працювати.

Раз в рік ми їздили на курорти і наче все складалось як найкраще. Діти підростали. Дочка вийшла заміж першою, та не за нашого хлопця, а за іноземця, який її забрав до себе.

І як би мені не хотілось цього, та це її життя і щастя, а мені залишається радіти тому, що у неї все складається добре.

А потім син одружився привів нам невісточку. Дівчина хоч із міських дамочок, та дуже шустра і працьовита. Щоб не заважати молодим, ми з чоловіком переїхали жити в село у батьківську хату.

Чоловік вже давно на пенсії, а в місті робити нічого. Завели собі собаку, посадили трохи грядок і щасливі порались на городі.

Діти часто до нас навідувались, дочка майже щодня телефонує по відео зв’язку.

А потім трапилось найгірше. Не стало людини, яка була для мене всім у житті. Мій чоловік покинув цей світ уві сні. Лише світлі спогади про наше гарне життя гріли моє серце.

А після мене син забрав до міста. Сказав, вам тут нічого самій робити. Будете пильнувати внуків і допомагати Оксані поратись на кухні.

Так і було, я допомагала дітям чим могла, бо хотілось завжди бути корисною. Та те, як моя невістка відноситься до чистоти, інколи мене доводить до стрибків тиску.

Раз на місяць моя невістка наводить генеральне прибирання, після якого нам цілий тиждень неможна – нічого. Вона як жандарм ходить по хаті і вистежує всі наші недоліки.

В цей час я почуваюсь, як мала дитина, яка завинила перед мамою. Я навіть боюсь щось готувати на кухні, чи взагалі їсти, щоб крихта не впала.

Цей період надто важкий для мене, бо навіть закрадаються такі думки, щоб втекти назад у село.

Та потім знову моя невісточка відтаює і ми всі починаємо жити звичним життям.

А у вас як з тими порядками? Чи дотримуєтесь ви ідеальної чистоти? Та чи дозволяєте собі поїсти не на кухні, а у вітальні, наприклад?

Автор – Успішна Емма

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page