Разом ми з чоловіком вже 20 років. У нас синові 9 років, і мені дуже потрібна підтримка і допомога чоловіка. Але він всю увану приділяє своїм батькам, я його майже не бачу. Невже свекри не розуміють нашої не простої ситуації? Мама ж якось сказала, що мені потрібен новий мужчина, поки я ще не стара і маю шанс почати все спочатку. Та кому я потрібна з таким сином…
Побралися ми з чоловіком зовсім молодими, з великого кохання. Першу нашу дитинку я не виносила, і лише через два роки народилася дочка, все було добре, іноді конфлікт іноді виникав тільки через те, що я хотіла, щоб ми всюди їздили разом, а чоловік на вихідні завжди рвався до батьків додому. Таке було кілька разів, а потім, через 8 років, у нас народився син.
Напш синочок – не ткакий, як інші діти, зараз йому 9 років, і він хворий. Я весь час, цілодобово сиджу з дитиною, а 3 роки тому не стало дочки, якій було 15 років. Ось таке важке життя у нас.
І всі ці роки сім’я чоловіка ні матеріально, ні морально нас не підтримує, спостерігають з боку, кажуть, мовляв, самі впораєтеся. Чоловік мовчить і ніяк не коментує це.
Весь час нам допомагаємо моя мама, вона дивилася і дивиться за сином, коли має можливість, допомагає у всьому. Коли чоловіка батьки сказали, що ми самі впораємося зі своїми бідами, я чоловікові відповіла, що якщо щось трапитися у них, нехай вони також самі справляються.
Ось зараз захворів батько у чоловіка і лежить в іншому місті, а його мати маніпулює, щоб мій чоловік відпрошувався з роботи і віз її до батька, хоча є і поїзди, і автобуси, які туди ходять. Але мій чоловік не може їй прямо відповісти, що у нього і так важке фінансове становище (працює три дні на тиждень), а я по догляду за дитиною копійки отримую. Мені він може сказати. що завгодно, навіть нагрубити, а мамі, як би там не було, слова не скаже. Я не хочу, щоб він сварився зі своєю сім’єю, але я хочу, щоб він міг зрозуміти, що на першому місці маємо бути ми: я і наш важкохворий син.
Все у домі на мені, всі питання по забезпеченню і лікування дитини теж, чоовік до всього цього не причетний. Коли посваримося, може і до дитини не підходити, каже, сама сиди.
Я не знаю що робити, як зробити так, аби він зрозумів, що ми з сином маємо бути для нього важливіші! Адже я весь час зі своїми переживанннями і обов’язками наодинці, кожен день плачу і кожен день молю Бога, щоб дав більше здоров’ю синові, і ми були якомога довше з ни м разом…
Мама ж якось сказала, що мені потрібен новий мужчина, поки я ще не стара і маю шанс почати все спочатку, відновитися. Але кому я потрібна з таким сином? Ніхто не погодиться на такі складнощі. До того ж – покинути чоловіка, до якого я так звикла, спробувати знайти іншого (і не факт, що вийде) – це такі кардинальні зміни, на які у мене зараз ні сміливості. ні сил немає.
Автор: Ольга
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!