fbpx
життєві історії
Речі у шафі були явно перекладені, я незнайшла одну свою нічну сорочку, кілька нових пар шкарпеток, зникла одна спідниця, яка стала мені завелика і старенький коплект постільної. Зміни на поличках моєї шафи і у комоді я почала помічати регулярно. Мені 28 років. Для мене це дуже важливо, можна сказати, мій пунктик. Я вирішила купити камеру і встановити її в кімнаті

Відповідь насправді виявилася простою.

Це моя мама зробила собі дублікат ключів від моєї квартири і потайки ходила ритися по шкафам.

Мама нишком приходила в мою квартиру, коли мене немає вдома. І мене ж ще виставила неадекватною, яка розвела бурю у склянці води, на рівному місці!

Для моєї мами поняття “особисті кордони” взагалі не існує. Як з дитинства повелося, так і досі, як з’ясувалося, триває. Але якщо раніше у неї був залізобетонний аргумент “це мій дім і тут все моє, які секрети у тебе можуть бути”, то тепер я вже доросла самостійна жінка, мені 28 років. І живу я окремо в своїй квартирі.

Про власне житло я задумалася відразу ж, як тільки почали дозволяти фінанси. Після школи я з’їхала від мами і її довгого носа. Спочатку жила в гуртожитку, де ніякого особистого простору бути в принципі не могло, потім орендувала кімнату в комуналці, там було трохи краще, але теж не фонтан.

Квартира, у якиій я живу зараз, в іпотеці, але це моя територія. Для мене це дуже важливо, можна сказати, мій пунктик. Я навіть зі своїм коханим Вадимом поки не з’їхалася, бо не впевнена, що готова пустити його в свій особистий простір.

З мамою зі зрозумілих причин в дитинстві були напружені стосунки. Вона могла спокійно переворушити мої речі, прочитати особисті записи, влізти в мій телефон. Для неї це була норма речей. Звичайно, ми постійно сварилися. Але коли я з’їхала, через якийсь час ситуація налагодилася. Я зрозуміла, що наш ідеальний варіант з мамою – це любов на відстані.

У свою квартиру я маму довго не наважувалася покликати. Зазвичай ми зустрічалися на нейтральній території. Мене близько півроку розривало між бажанням похвалитися перед найближчою людиною і страхом, що вона знову буде всюди пхатися. Перше перемогло.

На мій подив, мама поводилася максимально коректно, нікуди без мого дозволу не лізла і взагалі була сама тактовність. Я трохи розслабилася. Тому коли я зібралася у відпустку, то залишила ключі мамі, щоб вона поливала квіти і годувала кота.

Коли повернулася, я не помітила, щоб мама десь лазила, крім дозволених місць, тому мене відпустило остаточно. Ключі я забрала. Це було близько півроку тому.

За цей час я стала помічати в мамі дивацтва. То вона мені чогось скинула статтю про шкоду мереживної білизни, а я останнім часом купую саме такі комплекти. Але мама про це не знає, я не вважаю, що цю тему варто обговорювати навіть з мамою. Потім вона якось завела розмову про хімчистку, якою користувалася її подруга. А я до цього як раз ухнула чашку кави на килим в кімнаті. І мамі теж про це не говорила. І таких незначних, здавалося б, дрібниць, було багато.

Спочатку я вирішила, що у мене параноя. Але такі раптові збіги мене дуже бентежили. Я почала уважніше оглядати квартиру. коли поверталася з роботи. Але дуже складно було себе не накручувати з цього приводу. У мене і так проблеми з довірою, завдяки мамі, до речі, а тут ще й некомфортне відчуття у своїй же оселі.

Речі у шафі були явно перекладені, я незнайшла одну свою нічну сорочку, кілька нових пар шкарпеток, зникла одна спідниця, яка стала мені завелика і старенький коплект постільної. Зміни на поличках моєї шафи і у комоді я почала помічати регулярно…

Я вирішила купити камеру і встановити її в кімнаті. Так, не найздоровіше рішення, але для мене це був вихід. Трансляція велася з виводом на телефон, я могла спостерігати за квартирою з роботи. Перші три дні я милувалася витівками свого кота. Чесно, камеру варто купити хоча б заради цього. Але у четвер я побачила те, чого бачити не хотіла зовсім…

Мама відкрила двері своїм ключем, увійшла в квартиру. Пройшла на кухню, мабуть, до холодильника, потім в кімнаті порилася в моїх шафах, покопалася в моєму ноуті, а потім пішла. Для мене це був такий поштовх в спину, що і не передати.

Тільки почали у нас з мамою вибудовуватися нормальні взаємини, я тільки почала довіряти людині, а тут ось таке. Після роботи я поїхала до мами, щоб сказати, що я все знаю. Її реакція була просто чудова.

– Ну ти ж толком нічого не розповідаєш, з дитинства скритна, закрита, нічого у тебе не випитаєш.. Ось я і зробила дублікат ключа, іноді приходила подивитися, як ти живеш, може, допомогти чим. Ти надто гостро на все реагуєш. Я ж мама, а не стороння людина!

Так до неї і не дійшло, чому це я така скритна. Пояснювати в сотий раз не бачила сенсу. Я просто пішла. Замки відразу ж змінила, більше ключі взагалі нікому не залишу. Довіра до людей знову на мінусовій позначці. Раз вже мама так робить, чого від чужих чекати… Вадим мене втішає, що не всі люди такі, але я просто не знаю, не впевнена ні в кому вже.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page