fbpx
життєві історії
Рідна сестра бабусі Юстини вже давно живе в Америці. Ми з мамою до них ніколи не навідувались, а ось бабуся одного разу таки вирвалась на запрошення сестри, і полетіла. По поверненню вона ще довго нам розказувала, як живуть люди, але найбільшою моєю радістю була сукня, яку тітка Рая купила і передала через бабусю для мене. – Таку річ не одягнеш де будь. Треба дочекатися хорошого приводу! – Так все і сталося

Рідна сестра бабусі Юстини вже давно живе в Америці. Ми з мамою до них ніколи не навідувались, а ось бабуся одного разу таки вирвалась на запрошення сестри, і полетіла. По поверненню вона ще довго нам розказувала, як живуть люди, але найбільшою моєю радістю була сукня, яку тітка Рая купила і передала через бабусю для мене. – Таку річ не одягнеш де будь. Треба дочекатися хорошого приводу! – Так все і сталося.

***

Сукню з Америки привезла бабуся і суворо наказала надягати тільки в особливих випадках. Випадків не було, і сукня висіла на плічках в шафі між коричневою шкільною формою з білими манжетами і похмурою синьою сукнею “на кожен день”.

– На концерт одягнеш, – заспокоювала мати, дивлячись, як Маруся з ніжністю гладить рожеві мережива нової сукні.

Маруся зітхала і терпляче чекала концерту. Ходила на репетиції, голосно фальшивила на третьому ряду, куди ставили безголосих альтів, а вдома зубрила слова. Коли така сукня, соромно слів не знати.

Наряджати дівчинку приїхала бабуся. Привезла рожеві стрічки. Мама постаралася і стрічки склалися в пишний рожевий бант. Банти колихалися на тоненьких русявих косичках, сукня летіла і крутилася.

Справжня сукня принцеси. Кольори ніжного рожевого кольору з мереживними оборочками по краю і широким поясом на талії.

У сукні дівчинку нарядили вдома і на таксі повезли на концерт в музичну школу. Дівчинка зняла пальто і заблищала своєю чудовою сукнею всім на заздрість.

Хор юрмився за лаштунками. Перед виходом маму дівчинки знайшла червона від хвилювання і спеки керівник хору.

– Ви що ж наробили? Ми ж усіх попереджали – чорний низ, білий верх. Тепер дочку вашу доведеться зняти з виступу. Самі їй скажіть – мені ніколи, – і втекла поправляти різнокольорові стрічки на шиях хористок.

Маруся стояла недалеко, але нічого не чула. Коли червона від спеки і хвилювання керівник хору відійшла, дівчинка підскочила до мами і запитала:

– Ну що? Що вона сказала?

Мама погладила Марічку по рожевому банту.

– Сказала, що у тебе надзвичайно гарна сукня. Біжи на сцену – ваші вже виходять.

Дівчинка стояла в третьому ряду серед безголосих альтів. Вона не помічала злого погляду злющого керівника хору, яким та її обдаровувала, коли дивилась в третій ряд. Маруся намагалася з усіх сил, дивлячись в чорний зал, де сиділи мама і бабуся.

Співали італійські пісні на кривій італійській мові для двох кучерявих італійок. Італійки сиділи в першому ряду, поклавши брудно-білі кросівки на джинсові коліна, і голосно сміялися.

Але дівчинка і цього не помітила. Після концерту вона злетіла зі сцени і кинулася до рідних.

– Ну що? Мене було видно? – хвилювалася вона.

Краще за всіх! – посміхнулася мама. А бабуся кивнула.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page