У родині чоловіка, п’ятниця – час їхати на дачу. У свекрухи 16 соток у власності, засаджених від краю і до краю, жоден квадратний метр землі не пустує.
Я – міська жителька. І для мене це копання в городі з світанку і до заходу – справжня каторга. А вихідні, на мою думку, створені для того, щоб людина відпочила від роботи. Тому, в родині чоловіка я вважаюся білоручкою.
Коли у мене графік роботи був 2 через 2, мене не долали з цими поїздками – у мене не було вихідних з п’ятниці по неділю. Але варто було мені в березні влаштуватися на п’ятиденку – все, відвідування дачі мені зобов’язали. П’ятиденний робочий тиждень не тільки привела до «дачному кризи», а й почала відкривати мені очі на мій шлюб.
Це раніше ми з чоловіком практично не бачилися – на тижні ми проводили разом кілька вечорів, а на вихідні він їхав на дачу. А варто було почати щовечора проводити разом з чоловіком, а кожні вихідні – на дачі, як почали спливати всякі дивні речі в його відносинах з мамо.
Чоловік не приймав жодного рішення, не порадившись з мамою. Навіть в магазині, коли хліба, який ми зазвичай брали, не було, він подзвонив їй і вони півгодини обговорювали, який же хлібець краще взяти.
Якось я приготувала салат з каперсами, так відразу пішов дзвінок мамі – їстівне це чи ні. А ще мама заміняла чоловіка пошуковики і вікепедію – якщо щось його цікавило, він дзвонив мамі, і вже свекруха шукала потрібну інформацію, хоча комп’ютер у чоловіка є.
Поки відносини зі свекруги були більш-менш нормальні, я їздила на дачу, щоб чоловіка не засмучувати. А після того, як у мене трапилася біда з народженням дитини, свекруха наговорила мені гидот:
– Що за жінки пішли – навіть дитини народитине в змозі? Може, воно й на краще. Тобі і моєму синові треба подумати про розлучення.
Стан у мене і так був – ворогу не побажаєш, так що я дуже гостро відреагувала на її слова. Я взагалі не розуміла, як можна було сказати подібне? Адже мова йшла про її ненародженого онука. І раз в словниковому запасі свекрухи не знайшлося слів підтримки, то вона могла б просто промовчати.
Підтримки від чоловіка я не дочекалася. Він прокоментував слова своєї матері так:
– У нашій країні – свобода слова і моя мама мала право висловити своє ставлення до події.
Саме після цих слів чоловіка, я зрозуміла, що мій шлюб приречений. І немає, щоб відразу розірвати відносини, в яких немає ні краплі поваги, я вирішила ще почекати, сподіваючись на диво.
Варто було мені прийти в себе, як дачна амністія за станом здоров’я закінчилася. Свекруха, в четвер увечері, подзвонила моєму чоловікові і повідомила, у скільки вони за нами заїдуть. Просто подзвонила і повідомила час, як зазвичай навіть не поцікавившись нашими планами. Хоча, про які плани може йти мова, якщо мій чоловік їздить на цю дачу з квітня по жовтень кожні вихідні?
Я вперлася – не поїду і все тут.
– Рідна, ти – всього рік, як член нашої родини. І зрозумій – у нас так прийнято. І ти, як моя дружина, будеш робити так, як прийнято, – повідомив мені чоловік.
– А ти не думаєш, що про те, як прийнято у вашій родині, мене треба було попереджувати до того, як ми одружилися? – поцікавилася я.
Ті півроку, що ми зустрічалися до шлюбу, поїздки на дачу носили необов’язковий характер. І мені ніхто не сказав, що працювати на городі коли-небудь буде моїм обов’язком. Чоловік, під час цукерково-букетного періоду, був нечастим гостем на городі – ми проводили вихідні разом, якщо мої вихідні випадали на суботу-неділю.
Але, відразу після весілля, чоловік жодного разу не залишився зі мною вдома.
Вчора, після скандалу, чоловік поїхав зі своїми батьками колупатися в земельці. А я збираю речі. Завтра переїду, вранці, щоб з чоловіком не зіткнутися. А на наступному тижні подам на розлучення. Нехай він шукає іншу дурочку, яка буде горбатитися на городі його мами.
А адже свекруха не для себе все вирощують – на продаж. Вона мені якось обмовилася, з натяком, що колишня дівчина мого чоловіка навіть торгувала їх урожаєм, стоячи на вулиці близько їх машини. Ех, треба було свекрусі робітницю шукати, а не її синові зі мною одружитися.
Шкода звичайно, що так все вийшло. Я думала – заміж один раз і назавжди. А чи не розлучуся, що мене чекає? Танці і танці під свекровкіну дудку навколо багаття на її дачі? Ні, дякую.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
