Ось так ми з чоловіком пересварилися після 30 років спільного життя…
Я в шлюбі вже багато років. Разом з чоловіком ми виростили трьох дітей, і вже чекаємо першого онука. Мені завжди здавалося, що ми з чоловіком дуже схожі, і що я знаю його як свої п’ять пальців. Однак з недавнього часу ми не можемо знайти спільну мову, і через це наш шлюб тріщщить по швам.
Справа в тому, що мого чоловіка після виходу на пенсію немов підмінили. Я помітила зміни в характері і звичках, але все це дрібниці в порівнянні з нашою головною проблемою. Мій благовірний з головою занурився в спогади про своє дитинство.
Його бабуся і дідусь жили в селі, займалися землеробством і доглядали за безліччю домашніх тварин.
Чоловік кожні свої шкільні канікули проводив у них в гостях, і тепер згадує, як там було добре. Зараз сільський будинок у спадок перейшов тітці чоловіка. Після того, як чоловік вийшов на пенсію, він став проводити там дуже багато часу.
Мені ця його «тяга до землі» здається дивною, адже, не рахуючи дитинства, він, як і я, абсолютно міська людина. Я не можу зрозуміти його прагнення до роботи в городі, догляду за худобою, обслуговування сільського ділянки – за своє життя ми придбали пристойну квартиру, заробили пенсію, і зараз могли б жити без турбот!
З його частими поїздками в село я ще могла б змиритися. Найгірше те, що зараз він наполягає на продажу спільно нажитого майна і хоче купити на виручені гроші ферму. Спочатку я думала, що це скороминуща примха, однак за останні три місяці він тільки про це і говорить.
Чоловікові чомусь здається, що жити на пенсії в міських умовах безглуздо. Він каже, що після того, як перестав працювати, не знаходить собі тут місця. Мені його з одного боку шкода – своїй професії він присвятив більшу частину життя і був чудовим фахівцем, але підтримати його я не можу. Я звикла жити в місті, в селі я і двох днів не протримаюся. Не уявляю себе в халаті, яка доїть корову або збирає на городі колорадських жуків. Він же вважає, що я «просто не розсмакувала сільське життя, і що мені обов’язково там сподобається».
– Рідненька, нам в селі добре буде, ось побачиш! Сама потім мені дякуватимеш! – заявив мені чоловік.
Ну яке село? Ми пенсіонери, нам комфортне життя вже треба без важкої праці, нормальні умови. Я хочу жити лише в місті!
Мені його бажання продати нерухомість в місті для того, щоб спробувати себе в ролі фермера, здається божевіллям. Розмовляла з дітьми з цього приводу, але, як не дивно, вони підтримують свого батька. За словами дочки, я звикла бути домогосподаркою, і прекрасно відчуваю себе на пенсії, а мій чоловік в чотирьох стінах зачахне від нудьги. На думку дітей, я повинна поступитися їх батькові!
Я на переїзд в село категорично не згодна. Пропонувала чоловікові обмежитися покупкою невеликої дачної ділянки, але він хоче «повного занурення» в сільський побут. І як врятувати наші стосунки? Невже вони не витримають цього випробування?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
