До нового року ще час є, а рідня чоловіка знову намірилася збиратися на свято у нас. Валентин тільки радий: буде гамірно, весело. А мені хоч плач, єдине бажання – втекти від них подалі. Якщо вони приїдуть, то у мене не буде свята.
Я заміжня три роки. На відміну від моєї, у чоловіка велика та галаслива сім’я – у його батьків ще двоє дітей, чоловік із них найстарший, але різниця невелика. Валику 29, його середньому брату 27 років, а молодшій сестрі 25. Усі вже одружені, у всіх є діти.
У перший рік нашого з Валентином спільного життясклалося так, що ми з чоловіком на новий рік полетіли в Єгипет. Відразу після весілля подорожі не вийшло, тому ми брали заздалегідь тур на новий рік. І чудово відпочили. А ось минулого року відзначати новий рік вирішили у нас.
– У вас хоч усі помістяться, та й їхати всім буде зручно, – вирішила тоді мама чоловіка. Ми й не протестували.
Мені від бабусі у спадок дісталася трикімнатна квартира, дітей у нас поки що не було, тож місця вистачало.
Але я собі навіть не уявляла, у що це все виллється. До цього з усією сім’єю Валіка я бачилася тільки на весіллі, але тоді ми гуляли у ресторані, святкували у рідному місті чоловіка, тож розміщенням я не займалася.
Родичі чоловіка приїжджали перед самим святом – після обіду 31 грудня. Звичайно, поки вони приїдуть, поки видихнуть з дороги, мине багато часу. Готувати вже ніколи. Тому я самовіддано займалася готуванням на весь натовп за три дні до свята. А приїжджав саме натовп – свекри вдвох, сестра і брат Валика з родинами і з ними ще троє дітей від року до п’яти років. Разом зі мною та чоловіком виходило 11 людей.
Пригощення на такий натовп треба було багато. Родичі скинулися грошима, щоб ми закупили продукти, але закупівля продуктів – це найменша робота. Адже це ще треба приготувати. А хто, окрім мене, це робитиме? Валик максимум посуд мив і бігав по інгредієнти.
Тридцять першого грудня, як зараз пам’ятаю, я встала о п’ятій ранку, тому що о шостій мали вже приїхати перші гості. Чоловік вирушив зустрічати їх на вокзал, а я почала готувати сніданок, смажити млинці. Потім гості потяглися низкою і чоловік снував від вокзалу додому і назад.
Гості спілкувалися, ділилися новинами, сміялися, але допомагати не поспішали. Я ж просто валилася з ніг. Мене постійно смикали, бо треба було то одне, то інше. Усіх треба було і нагодувати, і напоїти, і розмістити.
Коли ми сідали за стіл, я вже ніг не відчувала під собою. Навіть до ладу привести себе часу не вистачило. Ні зачіску не зробила, ні макіяж, так і сіла за святковий стіл у спортивних штанях і футболці.
Зате гості сяяли. Нахвалювали частування, веселилися, а я постійно бігала, то одне підкласти, то гаряче дістати, то протерти, що розлили діти. Коли всі викотилися надвір запускати феєрверки, я залишилася наводити порядок. Спати звалилася о четвертій годині, мені вже нічого не хотілося.
А на ранок все наново – нагодувати, напоїти, прибрати, приготувати. Гості відпочивали. Спеціально вони не наводили безладдя, але все одно в мийці завжди був посуд, а запаси приготованих страв танули на очах. Коли Валік усіх виводив гуляти, я бігла готувати, прати, пилососити і вимивати, щоби до повернення гостей уже все було. Інакше б я взагалі нічого не встигла.
Гостювали вони у нас до третього числа, а потім почали роз’їжджатися. Мене хвалили за гостинність, дякували за все, всі залишилися задоволені. А я потім ще два дні все прибирала, і мені вже нічого не хотілося, тільки лежати і дивитися в стелю. Сил не було навіть у гості зібратися, начебто всю енергію витягли пилососом, хоча нас чекали і запроршували друзі.
Більше таких пригод я не хотіла.
А тут знову. Дзвонить зовиця вчора:
– Оленко, ми надумали до вас і цього року. Як тоді всі зустрінемо, так? Весело ж було!
Сьогодні лунає дзвінок свекрухи, що хочуть у нас зібратися на новий рік. Адже так славно погуляли минулого разу. Валік уже навіть погодитись встиг, адже він теж чудово відпочив! У мене ж з’явилося дике бажання взяти квиток і кудись поїхати, щоб не крутитися білкою в колесі.
Чоловіку я сказала, що у мене немає бажання повторити минулий рік, але Валік не зрозумів, що мене не влаштувало – грішми рідня скинулася, мене всі нахвалювали, та й весело ж було. Так от мені якраз весело не було. Що веселого в безперервному прибиранні та готуванні? Чоловік обіцяв, що цього року все буде по-іншому, він мені допомагатиме в усьому. Але знаю я цю допомогу – помиє тарілку, а потім з братом чи батьком розмовою зачепиться і все, весь помічник скінчився. Зовиця, жінка брата та свекруха – так ті дітьми постійно займаються, воно й зрозуміло, четверо малих дітей, тому те, тому се, те шкоду зробило, те на горщик, тому спати, тому їсти, тому руки мити – і так по колу.
Не знаю, що робити і як сказати, що не хочу знову приймати весь натовп рідні у себе. Як це зробити так, щоб ніхто не образився, стосунки з родичами псувати не хочеться, адже вони нічого поганого мені не зробили, Валіка я люблю. Але в мені все протестує проти повторення минулого року, хоч бери та гарячу путівку кудись хватай, ло того ж, я два місяці якк при надії. Як же мені бути?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
