fbpx
життєві історії
Рік тому, коли ми назавжди попрощалися з матусею, сестра Ірини ні копійки на церемонію не дала: у неї ж малі діти. Я назбирала на пам’ятник сама, торгувала яйцями, бройлерами, городиною і молочкою. А вчора заїхала Іра. – Мамі нашій вже нічого не потрібно, їй байдуже, нехай ще дерев’яний стоїть. А я і мої дітки живі, нас сусіди затопили, нам ремонт треба, дай гроші

Нас у батьків двоє: я і моя молодша на три роки сестра Ірина. Я вийшла заміж у своєму селі, жили з чоловіком з моїми батьками. Тобто з мамою, бо тато полинув на небо ще досить молодим. У нас з Тарасом зараз троє діток, старший син вже студент.

Моя ж сестра поїхала навчатися в область, познайомилася там з хлопцем з райцентру за 30 кілометрів від нас. Одружуватися вони не поспішали, проморочили одне одному голову 8 років, купили разом квартирку у старому будинку у райцентрі, лише потім розписалися і народили одне за одним двох дітей, дівчаток. А потім зять покинув мою сестру. Квартира, правда, лишилася їй і дітям, і то добре, бо аліментів він майже не платить, адже офіційно не працює.

Ось з того часу ми з чоловіком майже що тягли Ірину і її дітей на собі, допомагали продуктами, адже маємо город, сад і господарство. Та й грошей частенько їм підкидали по можливості – рідні ж люди. Іра, звичайно, працювала, але у неї малі діти, що вона там напрацює, та й зарплати у тому райцентрі – кіт наплакав. Ну але ось так разом і ростили дітей, і своїх, і сестриних дівчат.

Чотири роки тому занедужала наша мама, а рік тому її не стало. Я все взяла на себе, коли ми назавжди попрощалися з матусею, сестра Ірини ні копійки на церемонію не дала: у неї ж малі діти. Ну, нічого, я від неї, щиро кажучи, нічого і не чекала. Все ми з чоловіком зробили як належить, своїми силами.

Минув рік. Я назбирала на пам’ятник сама, торгувала яйцями, бройлерами, городиною і молочкою. Відклала пристойну суму, щоб поставити мамі й тату спільний гарний постамент, мама мені не раз казала, що хотіла б отак з татом поєднатися, під одним «дахом».

І ось я вже збиралася робити замовлення, як вчора заїхала Іра. У неї до мене була розмова. Виявляється, тиждень тому їхню квартирку добряче затопили сусіди зверху, причому сусіди виявилися невинними у тому, що сталося, тому всі збитки вони відшкодовувати сестрі на будуть, там навіть через суд не вийде. От Іра і приїхала просити моєї допомоги. Але те, як саме попросила мене сестра допомогти їй фінансово, мене підкосило. Іра сказала:

– Я знаю, що ти маєш гроші на постамент. Але мамі нашій вже нічого не потрібно, їй байдуже, нехай ще дерев’яний стоїть. А я і мої дітки живі, нас сусіди затопили, нам ремонт треба, дай гроші!

Я дивилася на Ірину і відчувала, як тануть мої до неї сестринські почуття. Я дала їй продуктів з собою і сказала, що мені треба порадитися з чоловіком, коли він повернеться з роботи.

Тарас мені увечері сказав, щоб я і не думала давати гроші сестрі.

– Вона і так на наших шиях сидить зі своїми дітьми. Тобі взагалі на голову вже видерлася. Не здумай їй давати гроші! Нехай вчиться сама вирішувати проблеми. Це вже ні в які ворота не лізе. Вони ж не зосталися без житла, а патьоки і розводи на стелі і зіпсовані місцями шпалери – не такий вже і кінець світу, жити можна.

Я розумію, що чоловік правий. Але мені шкода племінниць, Ірина не скоро заробить на ремонт. Що ж мені робити? Адже, якщо я відам гроші сестрі, то постамент батькам ще рік як мінімум не встановлю, а то й більше.

Автор – Олена К.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com