Рік тому ми віддали нашу квартиру сину й невістці, які втратили свою квартиру під Києвом. Ми ж перебралися жити у приватний будинок до тещі, яка давно овдовіла. Ольга Макарівна живе в селі Київської області.
Теща – нормальна людина, часто на мій бік стає, якщо ми з дружиною сперечаємося. Але в неї є одна “совкова” звичка, яка мене неймовірно дратує, просто сил нема, кругом наплюхкано. А вона жити без цього не може!
Жінка для мами раз на тиждень в АТБ чи ще десь затарюється по повній – пачок 10 чималеньких.
Телевізор у нас у спільній вітальні, ввечері дивимося його всі разом. Теща сідає з двома мисочками, в одну висипає гору соняшникового насіння, а в іншу – плюхкає, і так кілька годин підряд. Частенько промазує мимо миски, дружина то потім все підмітає, або вже вранці прибирає за матусею.
Йде у ванну, набирає тазик теплої води, кидає туди якусь сіль, бере з собою дві мисочки, насіння, і так любить сидіти теж годинку-дві, в телефоні чи з книжкою, і весь час чутно оце “плюх-плюх” лушпайками від насіння. Бррр.
Іноді їй не вистачає тих сємок, що з собою прихопила, то простить мене або дружину “добавку” принести.
Не розумію, ну чому цього не можна робити лише на кухні, у своїй кімнаті чи надворі? Так ні ж, де Ольга Макарівна – там і сємки і оце “плюх-плюх”, будь воно неладне.
Ну чому саме у вітальні перед телевізором? Дружина говорить, щоб я не переймався, не надавав цьому такого значення, адже вона довго була сама, так звикла. Просить, щоб я робив поблажку на похилий вік і все таке.
Але ж щодня оце «плюх-плюх»! Я вже іноді сиджу щось дивлюся у себе в кімнаті з ноутбука, щоб не дивитися на тещу і її насіння, але «плюх-плюх» й сюди доноситься, а коли вийду по чай чи ще там щось – у вітальні незмінна картинка: Ольга Макарівна, мисочки, сємки, «плюх-плюх». Ааааааа!
Йду повз на кухню, а вона мені у слід:
– Бодю, будеш йти назад – прихопи пачечку, будь ласка. бо закінчується!
Не знаю, хто протягне довше: мисочки, сємки, чи я. Але теща – точно переможниця.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Недавні записи
- Містечко у нас невелике, всі знають одне одного. Я не заміжня, мені 26 років. Молодий чоловік років тридцяти. У симпатичному коричневому піджаку. Соромитися я не стала. Кавалер замовив собі якийсь коктейльчик і цілив його протягом усього вечора. Я ж попросила у офіціанта шашлик, гарнір, тарілку морепродуктів та морозиво. Погляд мого Олега з розслаблено закоханого став тривожним
- Три роки тому від мене пішов до іншої чоловік. Я з двома дітьми відмовилася від аліментів але залишилася в квартирі свекрухи. В цьому ж будинку живе нездоровий старший брат колишнього чоловіка. Вчора прийшла Антоніна Василівна. Або я зголошуся на її умову, або збираю з дітьми речі
- Що я тільки не робила, під яким приводом не старалася завести розмову, дочка мене навіть слухати не хоче. Анна переконана в тому, що сходивши до РАЦСу з іншим чоловіком я зрадила батька. Але ж я не можу все життя носити чорну хустину. Лише старша дочка знайшла до Анни доріжку, після чого все розповіла мені. Боюсь, добром це не закінчиться
- І тоді мама покликала нас з братом на серйозну розмову. Вона змогла сплатити собі дорогу, а решту поділила між нами з братом. І поїхала на роки доглядати старих синьйорів. Наступного дня після того, як я дізналася, що чекаю дитину, мама оголосила нам з братом про те, що вирішила повертатися. Квитки вже куплені, тож чекайте, діти дорогі. І це була хороша ідея, що я не взяла з собою чоловіка, так він не побачив моїх сліз
- Я ще не заміжня, без діток. Кілька років тому виїхала з нашого селища на Херсонщині в Київ. А минулого року довелося забрати до себе в орендовану квартиру маму й тата, самі розумієте, чому. Вже сім місяців я віддаю батькам половину зарплати, а сама живу фактично у злиднях, більше немає сил