З Микитою ми разом працювали у великій компанії, і він мені одразу сподобався. На нього заглядалося багато дівчат, що не дивно: гарний, успішний. Я ж працювала офіс-менеджером, і була молодша за нього на п’ять років.
Микита тоді якраз недавно розлучився зі своєю дівчиною, потребував уваги і несподівано для всіх звернув увагу саме на мене, а через три місяці ми одружилися. Чоловік тішився народженню дочки і просто сяяв від щастя, а мені не вистачало спілкування колективу і постійно сидіти вдома з дитиною мені не хотілося.
Я теж люблю нашу Яринку, але я твердо вирішила, що коли їй виповниться рік, я вийду на роботу, а з дитиною буде нянька. Але ще треба переконати в цьому чоловіка, який, як я й думала, буде категорично проти. Ще його підтримували й наші батьки, які вважали, що дитиною має займатись мама.
Різними способами я досягла його згоди і вийшла на роботу, залишивши дворічну дочку під опікою няні.
Катерина була в минулому вихователем дитсадка і мала онуків, що теж мені сподобалося, значить, досвід з дітьми у неї був не тільки на роботі. Дочка теж одразу звикла до няні і навіть прив’язалася до неї настільки, що цілі вихідні питала, коли прийде нянька Катя.
Я раділа цьому, бо тепер могла бути спокійною за дитину і мала можливість присвятити вільний час собі – записалася на фітнес та курси водіння.
Але ідилія закінчилася, коли Яринці виповнилося три роки і ми разом зібралися у відпустку в Карпати. Коли розповіли про це доньці, думали, що потішимо її, але вона сказала, що без няні Каті вона нікуди не поїде.
Брати із собою ще й Катерину не хотілося, відпочинок планували сімейний. Яринка дізнавшись, що нянька залишається, почала плакати. Чоловік одразу відреагував, сказавши, як я і боялася, що донька більше любить чужу жінку, ніж рідну матір і у всьому цьому винна я.
Найприкріше було, коли Микита сказав, що не очікував, що одружується з такою егоїсткою, яка не любитиме його дітей.
Отже, з Катериною ми розійшлися без образ, вона все зрозуміла, а мені почала допомагати моя мама, забираючи іноді Яринку до себе, щоб я відпочила, але донька не відразу відвикла від няні, ще довго сумувала і плакала.
Зараз, займаючись з донькою різними іграми, ліпленням із пластиліну, я зрозуміла, як багато я втратила, коли віддала свою дитину на виховання сторонній людині. Заради чого я позбавляла себе радості бачити, як росте і розвивається моя дитина? Зараз сама себе не розумію, щиро кажучи.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.