Робіть і думайте, що хочете, але я від вас не поїду!, – сказала мені Анна Пилипівна, після того, як три місяці прожила, як на курорті. У моєї свекрухи четверо дітей: одна дочка і три сина. Всі вже давно створили свої сім’ї. І тільки тепер я зрозуміла її слова після нашого з Дмитром весілля. – Ти моя єдина надія, Марійко. – І це справді так. Дочці вона не потрібна, що вже казати про невісток. Але я, це інша справа.
Я коли вперше познайомилася зі своєю свекрухою, то зрозуміла, що життя мені з Анною Пилипівною просто не буде. Жінка вона з характером, справжній диктатор. Завжди і все повинно бути так, як вона того хоче. Ще й коли Анна Пилипівна була молода, то керувала всіма. Не знаю, може, це ще й через те, що все життя була на керівній посаді.
Суть в тому, що я людина неконфліктна і взагалі терпіти не можу з кимось сперечатися, тому мені часом легше підкоритися, ніж щось доводити комусь. Мабуть, свекрусі в мені це сподобалося і ще з молодості вона мені говорила, що я її єдина надія. Хоча тоді я ще не розуміла, що вона мала на увазі.
Одним словом, роки промайнули. Анні Пилипівні 70 років. Вона ніколи не була худенькою, а зараз вона ну дуже-дуже повна жінка. Не буду писати цифру… І ось вона впала, і ходити, якщо чесно, не могла зовсім. Дітей у Анни Пилипівни четверо, але жодній дитині вона не потрібна. Навіть дочка, і та не захотіла дивитися за мамою, поки вона прийде в себе. У підсумку так, як я людина дуже добра і мені її шкода, запросила її на час пожити у нас.
Ось так я і стала її служницею. Одягнути її, погодувати, поміняти одяг, помити. Живемо ми в селі. Самі розумієте, що там і сад, і город, і господарка велика, крім цього всього я ще й на роботу ходжу, та й за дітьми, онуками дивитися треба. Словом все на мені. Ще й свекруха додалася.
Живе у нас вже третій місяць, вже нормально себе почуває, скинула навіть трохи кілограм і тільки говорить про те, як у нас добре. Я їй натякаю, що пора було б їй їхати до себе додому. Але Анна Пилипівна навіть слухати про це не хоче.
– Я сама пропаду! Думайте, що хочете, але я звідси не з’їду.
І що ж робити? Я не можу на собі всіх тягти. Чоловіку все рівно. Це, як не крути, його мама, він лишнього їй не скаже.
Я в роздумах. Надіюсь, її дочка зателефонує, або ж інші невістки, і будемо щось вирішувати.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
