Маруся залишилася зовсім одна. Ніхто з родичів не захотів взяти до себе вже досить дорослу дівчинку.
Марусі недавно виповнилося тринадцять. Всі хитали головами, цокали і шкодували дівчинку, дарували їй шоколадки, але забрати до себе не захотіли. Джерело
Сестра мами, тітка Марина сказала, що у неї самої двоє спиногризів, куди їй ще й третю. Двоюрідна тітка Люба, до якої вони з батьками їздили в гості і завжди допомагали чим могли, теж не взяла дівчинку до себе. Чому не пояснила. Брат тата жив на півночі і можливо не знав, що брата більше немає.
Марусю привезли в притулок. У кімнаті з нею виявилося три дівчинки, дві такі ж за віком як і вона, і одна дівчинка на два роки старша, але вони їй пояснили, що старшу дівчинку скоро переведуть в іншу кімнату.
Нові подружки потягли Марусю показувати побут, де їдальня, де кімната відпочинку, де бібліотека. Вони не питали де її батьки і це було добре, тому що Маруся не готова була відповідати на це питання. Кожен раз рот кривився, голос починав тремтіти і з очей самі собою текли сльози.
Трохи пізніше прийшла вихователь Інна Іванівна і повела дівчинку в їдальню, так як обід вже пройшов, а вона була голодна.
Пройшов місяць, Маруся звикла до розпорядку в притулку, він навіть почав їй подобатися і їм іноді дозволяли одним погуляти по місту. Ночами Маруся почала спати і майже перестала плакати в подушку по мамі з татом.
Одного разу старші дівчатка стали дражнити її.
Читайте також: ТІЛЬКИ НА ВЕСІЛЛІ Я ЗРОЗУМІЛА, ЩО ГІРКО ПОМИЛИЛАСЬ
-Тебе родичі кинули, тому що ти страшна, ха, ха, ха!
-Це не так, – заплакала Маруся, – вони зaгинyли.
-Вони від тебе втекли, щоб тебе не бачити, – сміялися дівчинки.
-Ні, вони зaгинyли, розбилися на машині, – кричала Маруся.
Далі вона почала плакати сильніше, потім раптом настала темрява.
Прокинулась Маруся в кімнаті на ліжку, біля неї сиділа медсестра, і одна з сусідок по кімнаті.
-Прокинулась? Що-небудь бoлить? – запитала медсестра.
-Голова паморочиться, – прошепотіла Маруся.
-Ну, це не дивно, ти головою сильно вдарилася, коли свідомість втратила, – ласкаво погладила її по голові жінка.
-Я пам’ятаю, що плакала, – сказала дівчинка.
-Лежи, не вставай, інакше може гірше стати, – сказала медсестра і пішла.
Пізно ввечері в кімнату до Марусі прийшли ті самі дівчатка, які сміялися над нею.
-Вибач нас, ми хотіли пожартувати, ми не думали, що ти ось так, – винувато сказала одна з них.
Нічого, – прошепотіла Маруся.
-Тебе як звуть? – запитала інша дівчинка.
-Марія.
-Ти нас пробачиш? Ми правда не хотіли так сильно тебе кривдити, ми не знали про твоїх батьків, просто кричали, – сказала перша дівчинка.
-Так. Я вас пробачила, – сказала Маруся.
Через три дні Марусі стало краще, їй дозволили вставати з ліжка. Вона відразу ж пішла в бібліотеку, щоб посидіти там і почитати книгу.
В цей же час зайшла дівчинка, яка приходила вибачатися.
-Привіт, у мене для тебе сюрприз, – сказала вона.
-Який? – запитала Маруся.
-Я підглянула в твоєму особистому справі, що у тебе є дядько і його адреса. Ми з дівчатами написали йому листа і він відповів, що не знав про трагедію з братом і що як зможе швидше приїде і забере тебе з притулку.
-Правда? Дядя Міша за мною приїде? – зраділа Маруся.
-Так! – посміхнулася їй дівчинка.
Дні Маруся тепер були скрашені очікуванням приїзду дядька. Одного разу, після сніданку, в кімнату зайшла вихователь і сказала.
-Марія, до тебе прийшли.
-Хто?
-Ходімо, сама побачиш! – не стала розкривати секрет вихователь.
Маруся здалеку впізнала свого улюбленого дядька.
З криком «Мішка!» Вона кинулася йому на шию. Він обняв дівчинку, притиснув її до себе, потім відсторонив подивився на неї.
-Яка ж ти велика стала, Маруська! – захоплено промовив він, – біжи, збирай речі, ти їдеш зі мною.
Маруся кулею побігла в кімнату, зібрала нехитрі пожитки, розцілувалася з сусідками по кімнаті. Побігла до дядька. На півдорозі, щось згадала і побігла в кімнату до старших дівчат.
-Дякую тобі! – обняла вона свою колишню кривдницю.
-Їдеш? – кивнула на сумку дівчинка.
-Так, за мною дядько приїхав, – радісно сказала Маруся і ще раз обняла дівчинку.
Маруся поїхала з дядьком жити на Північ, там у нього була дружина і дочка, які дуже тепло прийняли дівчинку. А документи він оформив на удочеріння поштою.
Недавні записи
- Я як дізналася, що той, ніби як зять, перетягнув мою сусідку Марту і її дочку в своє “коло”, ледь зі стільця не впала. Це ж як таке може бути, вони ж хрещені в нашій церкві? В мене ще було бажання Марті очі відкрити на того Марка в перші дні знайомства з Анною, але думаю, чого буду пхатися в чужу сім’ю. Тепер про це дуже шкодую. Можна ж було їх від цього вберегти. А тепер, хто його знає, чим все закінчиться
- За гроші, які мама висилала з Польщі, ми поробили все що можна було. В нас не хата, а лялечка. Мама останній раз як приїжджала, то рідний дім не впізнала. Ми і бруківку постелили і дах замінили, всюди ремонти сучасні, а на вулиці працював ландшафтний дизайнер. І я і брат вже працюємо, тому кожного разу просимо маму залишитися в Україні і відпочити нарешті від тих заробіток. Але та ні в яку. Все їй щось бракує. Тепер проблему в брату вона найшла. Хоча це смішно
- Вчора нас з сім’єю вперше за три роки покликала до себе в гості сестра. Накрила стіл із різних закусок, а це і канапки з червоною рибою, різні сири і ковбаски. Чоловік шашлик приготував на мангалі. Я трохи поїла а потім питаю: “Олеся, а щось і гарячих страв буде?” На що у відповідь почула: “Все що на столі, більше нічого”. Додому я їхала сильно засмучена, адже так жити не можна. Моя сестра вже не молода дівчина, а елементарно навіть гостей приймати не вміє
- Каті було шістнадцять, як ми дізналися, що вона чекає дитину. Звісно, було важко сприйняти цей факт, але нічого вже не зміниш. Батько дитини Денис, така ж дитина, як і наша Катя. Він відразу ж дав зрозуміти, що батьківство не його тема. Я зв’язалася з його батьками, і на приємний подив вони пішли на контакт. Але все це було до пори до часу. Лише на останньому місяці ми дізналися їх справжнє лице
- Вчора моїй подрузі сімдесят років виповнилося. Я знала, що Марія трошки безпорадна, щодо готування, тому заздалегідь її попередила, що моїм подарунком для неї, буде гарно накритий стіл. Завдяки допомозі дочки, стіл ми накрили шикарний. Гостей було немало-небагато – 11 осіб. Гаряче Марія сама приготувала, і дуже смачне. Та здивувало мене інше. Її брати, ніби ніколи нічого в тому житті не їли. Додому я йшла сама не своя