Родина сина мешкала під Києвом, на щастя, їх не було вдома, коли прилетіло. Потім Аня з онуком довго були в Польщі, а це повернулися, і поки син робить ремонт у їхньому домі, вони живуть у мене в селі. Забрала їх тимчасово до себе, щоб вони за знімне не платили.
Оце днями я повернулася з роботи раніше (я в соцслужбі працюю, допомагаю нашим літнім одиноким людям). І бачу картинку – сидить невістка у ванній кімнаті. Ноги – в моїй кухонній мисці, де я опару на хліб ставлю і тісто на вареники замішую. Педикюр робить! Тазик поруч надтріснутий, малий в Ютубі в мультиках.
Ну, не знаю. Може, як каже сусідка, це і не привід був дітей виселяти, але вже як є.
Розповім, як було.
Син Юра і Аня одружилися 6 років тому, малому 4 роки зараз. Я живу у селі недалеко від столиці у своєму будинку, з чоловіком давно розлучені. Старша донька у Польщі, до неї й виїжджала невістка з Данилком.
І ось вони почали робити в своєму пошкодженому житлі. От я і забрала їх тимчасово до себе, щоб вони за знімне житло не платили. Сполучення у нас зі столицею хороше, син у місті продовжує працювати, а невістка віддалено з комп’ютера..
По дому мені майже нічого не допомагають, та мені не дуже й треба, справляюся в основному.
Я працюю, як я вже сказала, в соцслужбі, допомагаю двом закріпленим за мною самотнім літнім людям. І от минулого тижня прийшла я з роботи раніше, зайшла додому і спочатку здалося, що вдома нікого немає, а двері не замкнені.
Але потім пройшла далі в хату, бачу – сидить Аня у ванній кімнаті. Серіал на телефоні дивиться. Ноги – в моїй кухонній мисці, де я опару на хліб ставлю і тісто на вареники замішую! А вона в ній педикюр робить!
Тазик поруч тріснутий стоїть, який якраз для таких цілей можна використати за потреби, а я в нього зазвичай білизну випрану з машинки викладала. Я аж почервоніла, буряком вся залилася від обурення.
А Аня така:
– Валентино Миколаївно, тазик ось тріснув, так я нічого іншого не знайшла, ця миска найбільша на кухні була. Нічого ж?
Яке там нічого! Ноги – в мисці, де я тісто замішую на той хліб, яким їх же і частую – це, на її думку, нічого? А на моє бачення – це дуже «чого»! Хоч би подзвонила спиталася, телефон же не тільки, щоб серіали дивитися!
Та й тазик – ну не сам же він тріснув! Це що з ним можна було робити отими ручками, що не з того місця виросли? Кинула чи впустила не слабо, щоб так розгепати, не інакше!
Живуть невістка з сином і онуком зараз тимчасово на орендованій квартирі, не пройшли ми з невісткою випробування тими тазиком, мискою і педикюром.
Може, як каже моя сусідка Катерина, це і не привід був дітей виселяти, але вже як є. Ремонт в їхній квартирі довше робитиметься, зрозуміло, але емоційне здоров’я всіх, тазики, миски і педикюри ціліші у всіх будуть. Це важливіше як на мене.
Спеціально для видання.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
Недавні записи
- Чоловік вклав 300 тисяч гривень у квартиру, яку свекор купив на своє ім’я. Я жила сама в обласному центрі, коли зібралася виходити за Ореста заміж. Тому майбутня зовиця допомагала мені приміряти весільну сукню. Дізнавшись, скільки воно коштує, вона, звісно, передала це своїй мамі. І ось у день, коли ми дізналися про стать майбутньої дитини, свекор змусив її зателефонувати мені. Свекруха витягла мед і сказала: “Ось беріть, і 500 гривень віддавайте відразу”. Я мед не переношу, і я просто його не люблю
- Людмила Іванівна після нашого з Михайлом весілля вела свій контроль виключно через сина. Мене вона сильно не чіпала. Особливо це було помітно, коли на світ з’явився наш синок Тимур. Але після того, що витворила свекруха, я боюся любої тіні, коли гуляю коляскою в парку чи на вулицях. Я була в подиві. Старша жінка, і щоб на таке піти!
- Цього місяця Світлана повідомила мені, що розлучається. Я хотіла їй допомогти. Я запросила дочку на обід, сподіваючись, що вона зможе довіритися мені й відчує полегшення. Я хотіла її втішити. Але вона, здається, зовсім не чекала від мене допомоги. – Зі мною все добре. Я не розумію, чому ти продовжуєш так зі мною поводитися, – сказала вона мені ображено
- Я була при надії, а грошей на оренду не було, тому ми й переїхали жити до свекрухи. В той час, як лікарі просили берегтися, Ірина Степанівна повторювала, що цікавий стан не недуга. А коли дізналася, що в день “Х” чоловік буде поруч зі мною, взагалі з котушок злетіла. – Хто таке чоловіку показує? Це ж зовсім без розуму треба бути!
- Діти росли, батьки чоловіка їх нормально виховували. Але з якого дива нам взагалі там жити? Вона давно вже в оренді і з неї нам щомісяця капає непогана сума, яку не соромно витратити на якісь свої цілі. А будинок, це будинок. Його ми будували для себе. Він чудово підійшов би навіть для нас п’ятьох і навіть зять би не почував себе там утисненим. Свати як води до рота набрали. Ми купили м’яса для шашликів, закусок, гарно облаштували двір