Світлана сиділа і плакала на кухні, подруги пробували її заспокоїти. Ні чай, ні із заначки коньяк не допомагали. Світлана просто не знала, що їй робити — ситуація в її житті була важкою.
Років 12 тому вона вийшла заміж. Чоловік чудовий, щоправда, досвід сімейного життя в нього був. Він чесно сказав – у тій родині росте син. І він йому допомагає не лише аліментами. Світлані сподобалося таке ставлення до дитини. Хлопчик іноді приходив до них, усі разом ходили гуляти. Милий пацан, задерикуватий і веселий. Він подобався Світлані.
Потім щось трапилося, і милий хлопчик перетворився на злісного звірка. Став дивитися на Світлану косо, а потім його мати взагалі заборонила, щоб він зустрічався зі Світланою. Вона звинувачувала Світлану в тому, що та розлучниця, влізла в сім’ю і таке інше.
Хоча на момент її знайомства з чоловіком він був у розлученні вже два роки як. Та й колишня дружина його вийшла заміж вдало цілком, чоловік навіть усиновив дитину і ставився до неї як до рідної.
Минали роки. Світлана народила доньку. Син чоловіка став приходити до них щорічно народження дівчинки. Хлопчик її також не любив, як і саму Світлану. Слова матері глибоко запали в душу дитині… Але, Світлана терпіла. Думала, що підросте хлопець сам усе зрозуміє.
Останній рік підліток, якому 15 років, став періодично забігати до них додому перекусити, кинути сумку після школи, щоб бігти на тренування тощо. Світлана була не проти якби не одне, але стали пропадати гроші.
Коли вона спробувала поговорити з підлітком сама, він у грубій формі відповів, що їй до цього діла бути не повинно, він бере гроші батька, а не її. Тому краще їй заткнутися. Світла очманіла від такої відповіді і розповіла чоловікові.
Той одразу ж зателефонував синові, і отримав у відповідь істерику: тобі все грошей шкода, мені потрібна була нова куртка, а те, що ти даєш матері, вона витрачає за своїм розумінням, і якщо тобі так шкода на мене кошти — то я зараз цю куртку поверну в магазин, а гроші принесу назад — подавись ними, купи ще сто першу сукню своїй дружині або п’ятисоту своїй донечці.
Чоловік обіцяв поговорити із сином особисто, став давати йому гроші сам, але Світу коробило, коли вона бачила хлопця. Він став грубо ставитись до їхньої доньки: міг штовхнути, сильно шльопнути, образити. На всі закиди з цього приводу відповідав, що жити сувора річ — нехай звикає. Світлана почала подумувати як би тактовно натякнути чоловікові про те, щоб він відмовив синові у візитах до їхнього дому.
І ось тут почалося. Колишня дружина чоловіка сказала, що їй не впорається з їхнім сином, до того ж у неї народилася ще одна дитина, а до неї підліток став украй агресивно ставитися. Тому нехай хлопчик поживе кілька років із рідним батьком «поки це все не закінчиться».
Чоловік прийшов із цією новиною до Світлани, і сказав, що не зможе кинути сина в такий момент, і візьме його до себе. Адже якщо не спробувати впливати на нього зараз, то потім буде пізно і хлопчик зіпсується в кінець і врешті-решт поламає собі життя.
Коли Світлана запитала, як він уявляє собі їхнє спільне проживання, чоловік відповів, що все налагодиться. Але, якщо Світлана проти, він може зняти з донькою квартиру і цей час вони житимуть окремо, щоб їм було комфортно. А він стане до них приїжджати.
Світлана продовжувала плакати на кухні подруги, не знаючи, як їй вчинити. Вона боялася за свою дочку, за себе і чітко розуміла, що до добра такий вчинок чоловіка не доведе.
Через два дні Світлана подала на розлучення, і забравши доньку, з’їхала до своєї старої квартири. Чоловік знизав плечима і сказав, що це її вибір. І мабуть правильний. Якщо жінка не може прийняти чужу дитину навіть на якийсь час, то їй така дружина точно не потрібна.
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.
