Я випадково познайомила 19-річного сина з його майбутньою дружиною. Коли ми йшли повз будинок жінки інваліда, з якою я лежала в лікарні, я попросила його зайти ненадовго, дізнатися про її самопочуття. Її дочку я бачила, чарівна дівчинка 17 років, мила, ніжна, тоненька тростиночка, очі як у янголятка. І мій син закохався відразу.
Пішов в армію, вона часто влітку їздила зі мною на дачу. Спілкувалися. Прийшов з армії, вони одружилися. Пішов жити до них, її мама не могла жити одна. Народився онук. Я забирала його з садка, потім зі школи, водила на спортивні секції, до репетиторів, ходила на збори, мені з моїми дітьми ніхто не допомагав, і я знаю як це важко і хотіла, щоб у них такого не було.
У будь-яку погоду при будь-якому самопочутті я бігла за ним або з ним і туди і сюди, ніколи не будувала з себе благодійницю. Це на той момент був мій єдиний онук, я хочу з ним спілкуватися і допомагати. Ніколи не лізла до них з порадами та вказівками, невістці подарунки, не коробку цукерок, а що-небудь пристойніше дарувала на Новий рік, на День народження, і тому подібне…
Вважала і вважаю, якщо хочеш хороші відносини з сином – дружи з невісткою. Але не тут-то було! Коли вона вийшла заміж за мого сина, то видно вирішила, що тепер уже вона заміжня. Раніше їй її мама часто говорила: “ти що думаєш, він на тебе жениться, коли прийде з армії? Потрібна ти йому!”. Ну і тепер навіщо робити вигляд, що у тебе нормальне ставлення до свекрухи? І ця ніжна дівчинка показала себе справжню!
Вона загризає мого сина, розмовляти нормально не може, завжди з підвищеним тоном. Він готовий був піти, але у них вже був син, якого він дуже любить. Не міг уявити собі, що він сина залишить.
Моя однокласниця живе за кордоном і попросила мене показати через інтернет фото моїх дітей, їхніх дружин, чоловіків і онуків. Я їй відправила кілька сімейних фото. Вона запитує: “а що це за жінка така з вами в групі на двох фотографіях, напевно випадково потрапила, такі очі – злісні”. Вражена була що невістка, каже: “так у тебе такі діти хороші, освічені, розумні, і треба ж синові таку було знайти!».
Років 15 я все сподівалася, що зможу приходити до сина в гості і мене “нормально” будуть зустрічати. Притому, я не нав’язлива свекруха, яка волочиться в гості щотижня, мені ніколи і по гостям ходжу дуже рідко. Кожен раз, коли йшла до них, несла частування, але йдеш додому і не знаєш, сміятися чи плакати.
Невістка всіма силами покаже, мовляв, якого милого з’явилася? І найсмішніше, ми з нею ніколи не сварилися. Я ніколи до них не лізла і ніколи сина проти неї не налаштовувала, він і сам все бачить. Онука забирала біля під’їзду і приводила до під’їзду, дзвонила, щоб зустрічали. Коли вже онука не треба було водити, ходила в гості 1-2 рази на рік, живемо в 20 хвилинах ходьби один від одного. І нарешті, ходити зовсім перестала.
Син їздить до мене, бачимося. Хоча були моменти, коли вона забороняла йому. Невістка подарунки брала з задоволенням, ні разу не відмовилася, допомогою користувалася, та ще й як! І її маму-хвору, поки вона була жива, я супроводжувала в лікарню, то до лікаря, то відвезти на інший кінець міста їй в лікарню продукти або теплу ковдру або чистий халат, бо невістка працює. І користувалася, не соромлячись, допомогою і зустрічала мене з таким виразом на обличчі і з такими демонстраціями, що хотілося просто зареготати їй в обличчя.
Вона навіть слово “дякую” не могла з себе видавити. Ніколи не чула. Якось моя дочка везла її маму в лікарню на інший кінець міста будучи на дев’ятому місяці вагітності, живіт в кермо упирався. Рух активний, місто велике, їхати далеко. Я з ними поїхала, боялася відпускати. Та ніякого дякую, ніяких слів вдячності від невістки я та дочка не почули.
Ось така у мене сумна історія. Не знаю, чого від неї чекати далі…
Передрук без посилання на ibilingua заборонений!
Фото ілюстративне – ukraine-live
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
