Якось, років 9 тому, сиділа я і сумувала. Напевно з кожним було таке, сидиш собі і раптом… весь настрій пропав, і на душі кішки шкребуть. Тоді був складний період. Зовсім молода, 17 років, підтримки немає, батьки пили, з дому втекла. Орендувала кімнатку в гуртожитку, працювала на вуличному базарі. У спеку, в мороз, а де ще заробиш у 17 років, га?
Друзів близьких і надійних у мене також не було, всі вступили навчатися і отримували освіту, а мені б на їжу заробити. Кому хочеться з безпритульні дружити?
Відганяючи думки про недосконалість і несправедливість нашого суспільства і про сенс життя, я поставила собі мету. Тоді, у 17 років, я раптом зрозуміла, згадала прочитане у якійсь книжці: щоб змінити світ – потрібно почати з себе!
І я дала собі обіцянку щодня робити одну добру справу, нехай навіть дуже маленьку і зовсім непомітну. Підняти папірець з підлоги? Підказати дорогу? Допомогти сусідці-бабусі? Поступитися місцем у транспорті? Так!
У мене це увійшло у звичку на все життя.
І – хочете вірте, хочете ні, – життя стало набагато добрішим до мене! Зовсім скоро я почала помічати і відчувати на собі цей так званий “ефект бумеранга”. Чим більше віддаєш, тим більше повертається.
Відтоді минуло майже 10 років. Багато про що я навіть не мріяла, але все давалося і дається якось легко! У будь-якій незрозумілій і складній ситуації знаходиться рішення. Я почала посміхатися частіше, а скоро і заміж вийшла за Олега, вступила навчатися в університет, знайшла чудову роботу, яка дає можливість і заробляти, і навіть подорожувати – вже 7 років я працюю у крутій турагенції.
З батьками помирилася, за все їх пробачила, допомагаю їм і нічого від них не чекаю.
Діточок народила здорових, квартиру купили, машину. Я щаслива жінка! Як думаєте, це просто збіг?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
