Років мені вже не мало, 55, але схоже, що життя для мене тепер завжди буде сірим і сумним! Все своє життя я допомагала батькам, які живуть в селі, не залишала її в труднощах і випробуваннях.
А батьки написали заповіт на будинок на мого молодшого брата, який відразу після закінчення школи поїхав жити далеко, в іншу область, і приїжджає лише раз на рік на тиждень гості.
Батьки мої вже старенькі, ми з чоловіком їм 10 років допомагали, доглядали, продукти купували. І ось приїхав мій молодший брат, і будинок відписали йому.
Ми з чоловіком живемо на дачі, без комунікацій, бо квартиру в місті дітям віддали, а брат має все. І я йому раніше допомогла грошима, досить великою сумою, і навіть не просила віддадти – ми ж рідня.
Батьки пояснюють своє таке дивне рішення тим, що у брата троє дітей, а у мене одна дочка і вже забезпечена житлом.
Більше ми моїм батькам не допомагаємо, а брат отримав заповіт на будинок і поїхав, батькам допомагають тепер соціальні працівники.
Ми з чоловіком після такого до них не приїжджаємо. Життя для нас стало сірим і сумним! Своє майно і все, що було у нас, ми віддали дочці і зятю, бо зять у нас сирота і свого нічого не мав, але хлопець він хороший.
Нам дуже не просто, дача опалюється дровами, воду беремо з джерела, газу немає. Навіть не уявляю, яка чекає старість на нас з чоловіком. За батьками я сумую, мені не байдуже, як вони там, але не можу себе змусити до них поїхати, лиш іноді їм телефоную.
З братом зовсім перестали спілкуватися. Ось таке сталося в нашій родині. Я ніколи не думала, що так вийде, що всі станемо чужими. А все через цей вчинок батьків.
Що я хочу сказати. В нашому житті вже нічого не зміниться, хіба що брат відпише потім на мене частину батьківського дому. Але думаю, що він нічого подібного не зробить. Але ви не повторюйте помилок моїх батька й матері зі своїми дітьми. Всім добра!
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
