Роки для Руслани пролетіли з неймовірною швидкістю. Ще ніби вчора закінчила інститут, а сьогодні вже тридцятип’ятиріччя в ресторані святкує. Тоді-то вона і зустріла свого судженого. Дмитро був на рік молодший за Руслану, та любов між ними була ще та. Не хватало лише одного – дитяти. – Тобі й без дитини всі заздрять, говорила подруга, – Ви ось, вже пів світу облітали, а я всього два рази в Одесі була з чоловіком.
***
Руслана все життя була як робоча конячка.
Ще з підліткового віку вона допомагала батькові в колгоспі, часто сама вправлялася в сараї, допомагала батькам з коровами, свинями і іншим господарством.
На жаль, батьки як відомо з роками не молодіють, а тому з часом господарство стало їм даватися все важче і важче, в результаті його розпродали, залишивши тільки курочок, з ними батькам впоратися самим буде не так складно. Руслана ж виїхала до великого міста, щоб отримати там вищу освіту і знайти хорошу роботу.
Час летів непомітно. Ще вчора Руслана була студенткою, а сьогодні вона вже святкує своє 35-річчя. Ресторан, червоненьке, смачна вечеря, поруч кращі подруги. Тож не дивно, що в цій романтичній атмосфері Руслана познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Руслана взагалі примхлива жінка і прихильниця позиції “краще бути одній, ніж з ким попало”. Напевно, це багато що пояснює, чому жоден з її минулих шанувальників так і не став її чоловіком.
З Дмитром відносини склалися якось відразу, як пазли зійшлися в єдине ціле. Роман розвивався стрімким чином і вже через рік вони одружилися. Руслана дуже хотіла дитину, ось тільки нічого не виходило. Дмитро теж був не проти дитини, хоча у нього вже був син від першого шлюбу. Але Руслану він дуже любив, тому, коли бачив, як вона засмучується, всіляко її підбадьорював. Так минуло 10 років.
– Руслано, забудь, зате ви для себе живете, я так взагалі за все життя тільки два рази була на морі, а ви он кілька разів на рік подорожуєте. – втішала її подруга.
З тієї розмови минуло близько 3 місяці, коли Руслана відчула на роботі сильну втому. Це тривало кілька днів. Вона була твердо впевнена, що це отруєння, або ще щось, але тільки не дитя. Ось тільки одна з колег переконала її зробити тест.
– Дві смужки. – витріщила очі Руслана на свою колегу. – Як це можливо ж?
– Тобі ж 45?
– Так! У мене цих днів вже кілька місяців нема. Але я думала…
Похід до лікаря здивував Руслана ще більше.
– У вас уже десь 16 тижнів.
– Як так? – невпевнено сказала Руслана, згадуючи, що скінчилися якраз 4 місяці тому.
Руслана не пам’ятає, як дійшла до будинку, можливо долетіла, тому що всередині все раділо від щастя.
– Дім, сядь, у мене для тебе новина, – з гуркотом залетіла Руслана додому.
– Що трапилося таке? – запитав з усмішкою Дмитро. – Останній раз ти так вигукувала, коли твій начальник тoбi виплатив потрійну премію.
– Краще! Я чекаю дитину. – підстрибнула Руслана. – від тебе… – чомусь боязко додала в кінці, щоб дати чоловікові зрозуміти, що начальник тут взагалі ні до чого.
Дмитро був не на жарт ошелешений. Ні, він, звичайно, був дуже радий, але це було так несподівано для нього.
– Ти не радий? – запитала Руслана, помітивши розгубленість чоловіка.
– Ні, що ти, тут інше.
– Що? – злякано запитала Руслана, вже встигнувши прокрутити в голові сценарії.
Чоловік зам’явся.
– Старий я вже, – з тугою простягнув він.
– Ось нахаба, – засміялася вона. – Це ти на що натякаєш?
Чоловік Руслани був молодший за неї на рік, тому такі жарти були в їхній родині часто.
Руслана з чоловіком ще довго сміялися і цілувалися. А вже через годину стали разом планувати дитячу кімнату. Їм ще багато належить зробити до народження малюка.
Ось така от історія, як то кажуть, щастя на голову звалилося тоді, коли його чекати перестали.
Любові і батьківського щастя вам, друзі!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
