fbpx
життєві історії
Роки минали, а бабуся Стефа старіла. Я бачила, як важко їй було, в такій чужій Італії, вона дуже сильно хотіла повернутися до України. Я все залишила і ми поїхали. Я хотіла виконати мрію своєї бабусі. Думала, я ще молода і багато часу є для виконання моїх бажань. А це, напевно, її останнє

Мені було 3 роки коли я вперше побачила свою бабусю Стефу. Мама розлучилася і приїхала в село до своїх батьків. А потім сама мене залишила у бабусі і поїхала на заробітки. Через деякий час не стало дідуся. І ми з бабусею залишилися одні.

Вона за мною так доглядала, що напевно рідна мама так не змогла б. У нас були фінансові труднощі, вона почала торгувати на базарі, приносила мені різні смаколики, сама не їла – мене кормила. Як вона мене ввечері обіймала, зігрівала. Захищала як могла від підлих однокласників, які дражнили мене, що поруч ні мами ні тата.

Мама мало допомагала а тато почав допомагати коли мені було 14 років. До цього ми жили як могли, але в любові хоч і в порваних чоботях. Скільки всього бабуся навчила мене, навчила мене любити, бути чесною, хорошою людиною. І найголовніше я від неї навчилася цінувати сім’ю.

Коли мені було 16 мама приїхала щоб мене забрати в свою Італію, а я не погодилася – сказала без бабусі нікуди. І ми всі поїхали туди, а там було не солодко, мама іноді випивала і тут мої нерви здали. Нерви, до речі, я довго ще лікувала і навіть знайшла в собі сили її пробачити. А як бабуся весь цей час мене захищала, я не знаю що б робила без неї, при цьому вона могла і мені зауваження давати. Вона була дуже справедливою. Там я вийшла заміж, за нашого ж українця, Антона.

Роки минали, а бабуся Стефа старіла, я бачила, як важко їй було, в такій чужій Італії, вона дуже сильно хотіла повернутися до України. Я все залишила і ми поїхали. Я хотіла виконати мрію своєї бабусі. Думала, я ще молода і багато часу є для виконання моїх бажань. А це, напевно, її останнє.

Наступні три роки ми з чоловіком провели з бабусею, я намагалася кожен її день зробити святом. Купляла всякі смаколики, які вона любить, водила її в кафешки, возила по курортах. Іноді було важко її по сто раз теж саме відповідати, але я завжди знаходила в собі сили з любов’ю відповідати, ні разу не кричала на неї, як робила моя мама.

Так сталося, що моя мама приїхала до нас, а у нас з чоловіком народилася дитина. І ми з Антоном вирішили переїхати до Польщі, так як там нас чекала хороша робота. Ми вирішили переїхати, бабуся Стефа залишилася з мамою. Мені було важко її залишати.

Минуло 6 місяців і бабусі Стефи не стало… Сказати, що мені було важко, це нічого не сказати… у мене багато що змінилося з її відходом. Раніше я думала, Боже мій, чому у мене таке дитинство було, без тата без мами, а зараз я розумію у мене було найкраще дитинство в світі, дитинство, де я була любима… у мене душа така спокійна тому що я зробила все, щоб зробити бабусю щасливою… Цінуєте своїх рідних і часто говоріть, як ви сильно ви їх любите…

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – chortkiv

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook