fbpx
життєві історії
Роман і Люба одружилися ще 22 роки тому. Роман був молодший за свою дружину на п’ять років. Люба на той момент вже мала дочку, народжену в першому шлюбі, в досить юному віці. Роман не мав не лише дітей, а й досвіду серйозних стосунків. Відпусти його до дівчинки без дітей. Навіщо йому твій причіп? Звісно, вона відповіла згодою. Але недавно батьки Романа викликали його на розмову

Роман і Люба одружилися ще 22 роки тому. Роман був молодший за свою дружину на п’ять років. Люба на той момент вже мала дочку, народжену в першому шлюбі, в досить юному віці. Роман не мав не лише дітей, а й досвіду серйозних стосунків.

Всі говорили тоді Любі, зокрема і мама, що Роман їй не пара. Молодий, мовляв, він ще не нагулявся, відпусти його до дівчинки без дітей. Навіщо йому твій причіп?

– Мамо, – відповідала Люба, – він любить мене і Соломійку. Він забирає донечку із садочка, купує їй іграшки. Хіба він робив би це, якби мене не любив? Отже, йому потрібна розумна жінка, а не юна, – і Люба гордо піднімала голову.

Коли Соломійка пішла у перший клас, Роман прямо під час свята Першого дзвоника у школі зробив Любі пропозицію. Звісно, вона відповіла згодою, адже Люба так довго чекала цього.

Після весілля ставлення чоловіка до маленької Соломійки стало ще кращим, він робив з нею уроки, ходив на збори, їздив з дівчинкою у поїздки. Соломійка була дуже прив’язана до вітчима, вона швидко почала назвати його татом.

Спільних дітей у подружжя не було, вірніше, у них не вийшло народити спільну дитину. Всі їм співчували, а мама Романа, Марія Остапівна, говорила:

– Значить, ви в чомусь винні, раз отримали таке покарання, – з цим Марія Остапівна прозвала Любу пустоцвітом. Це, звичайно не подобалося не лише невістці, а й її синові. Роман тепер менше спілкувався з матір’ю і майже не ділився тим, що відбувається у нього в сім’ї.

Минали роки, Соломійка закінчила школу, поїхала вчитися в інше місто, там і вийшла заміж та народила дітей.

Доклавши великих зусиль, Роман і Люба купили велику квартиру і пустили туди квартирантів. Це приносило їм гарний дохід, вони навіть трохи допомогли дочці та зятю купити будинок, щоб онуки жили у комфорті.

Але недавно батьки Романа викликали його на розмову.

– Синку, а що ти збираєшся робити з будинком, який лишився тобі від бабусі? – запитала Марія Остапівна.

– Мамо, зараз так і планую в оренду віддавати, там живуть люди. Пізніше відпишу Соломійці чи онукам, а може продам, поки що не знаю.

– Мені здається, що це несправедливо, що чужа дівчинка отримає у спадок будинок, – вела своє Романова мати. – Вона ж нам не рідна.

– Ну і що? Я виростив Соломію, вона ж мені дочка, до речі, і за документами теж. Я відповідаю за неї.

– Синку, а те, що твій старший племінник із немовлям живе на квартирі, а молодший жодного разу на морі не був, тебе не бентежить? – запитала Марія Остапівна.

– Ні, мамо, – відповів Роман. – Мене не бентежить, якщо це не турбує їхніх батьків, то чому це мене має турбувати?

– Тому що ви – родичі. І я вважаю, що ти маєш відписати будинок старшому племіннику, і допомогти сестрі грошима, щоб вона звозила на море молодшого. А не допомагати дорослій та ще й чужій дівчині. як це робиш ти, -сказала Марія Остапівна.

Роман дивився на матір, і вона на мить здалася йому зовсім чужою людиною.

– Ні, мамо, ти помиляєшся. Я нічого не винен ні сестрі, ні племінникам. У Ольги є чоловік, ось він і має хвилюватися про свою родину. А я повинен допомагати своїй сім’ї, і вам, як батькам, можливо теж. А вашому улюбленому зятю настав час вставати з дивана і подумати про майбутнє своїх дітей.

– Ти мені більше не син, раз так ставишся до племінників, – вигукнула Марія Остапівна. Роман лиш зітхнув.

– Мамо, а чому цей будинок мій? Тому, що ти не любила свою свекруху і відправила 17-річного хлопчика доглядати літню жінку, хоча логічніше було відправити старшу сестру, але ти її берегла. Я цей будинок чесно заслужив, от і розпоряджатися ним буду на свій розсуд, – сказав Роман, грюкнув дверима і пішов.

Сестра та батьки припинили спілкування з Романом, будинок він подарував своїй дочці Соломії. Все нажите батьки чоловіка заповідали його сестрі Ользі, але Роман і Люба не засмучуються. Племінники, до речі, з Романом навіть не вітаються.

Ось такі взаємини бувають між рідними. А Роман і Люба, як і раніше, щасливі. Займаються господарством, чекають у гості Соломію з чоловіком і маленькими онуками, радіють простим маленьким щоденним радощам.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com, автор О. Шатіло.