Роман спокійно спав, повернувшись на бік – обличчям до Ніни. На відміну від чоловіка, Ніна не спала. Вона практично не зімкнула очей усю ніч. Ні, часом відключалася, засинала тривожно, але через короткий проміжок часу прокидалася – думка про те, що вона збиралася зробити найближчим часом, турбувала її, не давала спокою.
На світанку Ніна припинила спроби заснути. Роман, як навмисне, повернувся обличчям до неї, і вона з тужливою ніжністю дивилася в кохане знайоме кожною рисочкою обличчя.
Одружилися вони одразу після закінчення університету та разом вирушили працювати за розподілом у невелике містечко на березі моря. У лікарні молодих фахівців прийняли з розкритими обіймами. Питання з житлом вирішилося швидко. Спочатку вони отримали службову квартиру, але за кілька років вже переїхали у власне житло, побудоване за допомогою банківського кредиту.
Жили Роман і Ніна весело, дружно. Але через три роки після невдалих спроб народити дитинку, Ніна втратила спокій. Роман теж переживав, але виду не показував.
Всі обстеження закінчувалися обнадійливими висновками: вона здорова і може мати дітей. Не треба ходити до ворожки, щоб зрозуміти – вся справа у Ромі. Проблеми через нього.
І все ж таки Ніна прийняла важливе рішення – не говорити Роману про висновки сеціалістів. Вона розуміла, як це позначиться на його впевненості у собі. А найбільше хвилювалася за рішення Романа розлучитися з нею. Вона знала – чоловік пояснить це турботою про неї, про її щастя.
…Після відвідування столичної клініки, до якої Ніна записалася на прийом, користуючись тим, що опинилася у столиці на курсах підвищення кваліфікації, вона розплакалася просто на ґанку. Тут точно підтвердили висновок провінційних медиків: вона здорова і може мати дітей.
Чому доля така несправедлива? Адже вони з Романом кохають одне одного. Ніна не уявляла своє життя без Роми, розуміла – такого люблячого, дбайливого чоловіка вдруге доля їй не дасть. Та й вона любить чоловіка і не мислить без нього життя.
Але ж прожити життя без дітей? Вона не могла повірити в таку безрадісну перспективу та змиритися з нею.
Ніна йшла тротуаром до готелю, очі її застилали сльози. Раптом почула голос:
– Ніно! Це ти?
Здригнулася, придивилася до чоловіка, що постав у неї на шляху.
– Пашко, ти, чи що? – усміхнулася вона крізь сльози.
– А хто ж? – посміхнувся широко колишній однокласник. – Вийшов із машини, вирішив у кафе заскочити, а тут така зустріч! Ніночка власною персоною! Не минуло й десять років після випускного вечора!
– Та я на курси приїхала, завтра вже додому.
– А-а! Я думав, що живеш у столиці. А я тут живу, працюю у фірмі одній пристойній.
– Молодець! Одружений? – чомусь поцікавилася Ніна.
У шкільні роки вони з Пашкою дружили: разом до школи, разом зі школи. Ділилися деякими секретами, але дружба так і залишилася дружбою. Закінчили школу, поїхали на навчання до різних міст, і дружба обірвалася.
– Зараз ні. Розлучився. Є донька, чотири роки. Бачимося у вихідні… – з сумом промовив Пашка.
– Вибач!
– Та чого там, все нормально! Ніно, давай у кафе зайдемо, посидимо?
– Давай.
Здавалося, вони з Пашкою не розлучалися. Спілкуватися з ним було так само легко, як у шкільні роки. Пашка комусь подзвонив, чогось наплів і радісно повідомив Ніні, що сьогодні він вільний птах, весь у її розпорядженні.
Ніну ця звістка спочатку збентежила, а потім у голову влетіла шалена думка: «А що якщо спробувати з Пашкою? Друг таки. І не дізнається ніхто. Завтра поїду, та й годі. Пора втілити в життя свій план. Зараз або ніколи”.
Вирішила – зробила. З кафе вони перемістилися до ресторану, а потім вона опинилася в гостях у Павла.
Павло не вірив щастю, що йому посміхнулося. Ніна, до якої він завжди відчував ніжні почуття, але не наважувався зізнатися їй у цьому, сьогодні з ним! Яка ж вона гарна, ніжна!
Павло заснув щасливою людиною. Однак щастя його тривало недовго. Вранці, як у найдешевшій мелодрамі, побачив на подушці записку: «Паш, пробач! Ти чудовий, добрий та ніжний. Я їду додому, до чоловіка. Не шукай мене…»
… – Ніно! Кохана! Як я скучив за тобою! – Роман ніжно обійняв і поцілував дружину прямо на пероні вокзалу.
Ніна притулилася до рідного плеча, намагаючись стримати сльози.
План спрацював. Через місяць дві смужки на тесті привели Ніну в невимовне захоплення, правда глибоко в серці трохи здригнулося, але вона не дозволила собі затьмарити довгоочікувану радість мимовільними спогадами.
А за вісім місяців Роман радісно зустрічав її з новонародженим сином Мирославом.
Їхньому сімейному щастю багато хто заздрив. Синок ріс розумним і красивим, і хоч як дивно, він був схожий на Романа, а Рома обожнював дружину й дитину.
З Павлом Ніна більше ніколи не зустрічалася.
Автор: Тетяна В’яткіна
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
