fbpx
життєві історії
Роман став пізно з’являтися дома. На любе запитання Ірини він просто незадоволено бурчав. – Чого ти пристала? Йди спати, і не чіпай різними питаннями. – Ірина після таких “розмов” просто закривалась у ванні, і плакала годинами. Ми розуміли, та що казати, на власні очі бачили Романа з молодою дівицею, та розказати подрузі про це ніхто не наважувався

Роман став пізно з’являтися дома. На любе запитання Ірини він просто незадоволено бурчав. – Чого ти пристала? Йди спати, і не чіпай різними питаннями. – Ірина після таких “розмов” просто закривалась у ванні, і плакала годинами. Ми розуміли, та що казати, на власні очі бачили Романа з молодою дівицею, та розказати подрузі про це ніхто не наважувався.

***

Дочка Ірини та Романа була вже дорослою

Після 18-ти років шлюбу Ірина відчула, що у чоловіка “хтось є”

Ми всі дуже любимо нашу Ірину. Дружимо зі студентських років. Не просто любимо – потай ще і шкодуємо. Вона завжди була трохи неуважною, завжди була дуже беззахисною, від чого у неї все життя проблеми на роботі. Начальниця їй хамила кожен день і попереджала звільненням. Але навіть це не найголовніше.

Вона прожила з чоловіком 18 років, дочка вже майже доросла, живе окремо. Раптом Ірина відчула, що у чоловіка “хтось є”. Він став з’являтися пізно, не відповідає на дзвінки, шле тільки смс “зайнятий”, на питання реагує нервово: “Ну що ти пристала? Йди вже спати!”. Ірина закривалася у ванній і плакала. Вона відчувала, що стала нікому не потрібна. Одного разу наплакалась, вирішила перед сном намазати обличчя кремом – це виявилася зубна паста. “Ось і маразм почався заодно”, – сказала вона нам.

Ми дружно запевняли, що всі ми з дивацтвами, що вона собі придумує хтозна що, що її Роман – добрий і вірний чоловік. Але ми розуміли, що Ірину треба рятувати. До того ж дехто з нашої компанії випадково побачив в кафе Романа – він був з дівчиною. Звичайно, Ірині про це ми не сказали. Ми вирішили знайти їй хорошого психoлога, Ірині треба було поправити самооцінку, змусити повірити в себе, навчитися не переживати через будь-що. Так, жінці в сорок це не так легко, але можна.

Психoлога ми знайшли, одного з кращих фахівців з депресій. Він був готовий навіть провести дві зустрічі з Іриною безкоштовно (ми теж надали йому деякі послуги з ремонту машини). І відправили Ірину до нього, в медичний центр.

Далі сталося дивовижне. Ми досі вважаємо це маленьким дивом.

Ірина прийшла вчасно, постукала. “Заходьте!” – відповіли їй.

За столом у кімнаті сидів лисий чоловік у великих окулярах. У нього був легкий акцент – чи то грузинський, чи то вірменський.

– Ви щось хотіли? – запитав він.

– Так, ми домовлялися про зустріч.

– А! Чудово. Сідайте, розказуйте! Які проблеми?

– Мені здається, у мене депресія…

– Що? – чоловік підняв окуляри, нахилив голову. – Е, яка депресія у такої красивої жінки?

Ірина посміхнулася:

– Дякую… Але ось на роботі у мене важка атмосфера… Начальниця мене принижує…

– Що?! – Психолог навіть підвівся. – Вас? Ну розповідайте! Ні, стривайте, хочете трохи випити, а? Розширити судини, ну і розслабитися, а?

Ірина не відмовилася. І потім розповіла психoлогу про проблеми з начальницею. Психoлог стукнув великою долонею по столу:

– Тут є один перевірений рецепт. Якщо вона ще раз щось “в’якне” – ви їй відразу: “Замовкніть і не смійте зі мною так розмовляти!”

– Але хіба так можна? – здивувалася Ірина. – Це по-науковому?

– Я називаю це відмінний метод. А якщо вона не вгамується – візьміть крем в балончику і видавіть їй прямо в обличчя. Ну знаєте – продається такий – для тортів всяких?

– Але мене ж відразу звільнять!

– І нехай! Але ви підете переможницею. Розумієте?

– Так! – радісно відповіла Ірина. – Точно!

Потім вона розповіла про чоловіка. Психoлог махнув рукою:

– Ну може, він і знайшов якусь вертихвісткy, буває. Ну а ви теж хороші – сидите дома з похмурим обличчям, кому це сподобається? Слухайте, надіньте з ранку найкращу сукню, Нафарбуйтесь яскравіше…

– Навіщо?

– Е, ви жінка або хто? Ви коли яскраво фарбувалися останній раз?

– Не пам’ятаю… Не було приводу.

– А навіщо привід? Для себе. І теж приходьте ввечері пізно. Краще вночі.

– Роман буде хвилюватися…

– Дуже добре! Це і треба. Нехай хвилюється! Ви вже нахвилювались, тепер його черга.

– Він буде дзвонити…

– Не відповідайте! Напишіть смс – “буду пізно”. І все!

– А він почне розпитувати…

– Так просто смійтеся у відповідь. Ви сміятися вмієте? Так – безтурботно, як в юності?

– Напевно вже ні.

– Зараз будемо репетирувати. Он дзеркало, вставайте перед ним. Так у вас і фігура гарна… Ох, не був би я одружений… – Психoлог зобразив руками щось на зразок лезгинки.

І тут Ірина засміялася. Відкрито, легко, вільно. Вона відчула, що їй добре, що всі проблеми – дурниця, що попереду ще багато років життя, що вона крута і сильна.

Після сміхового тренінгу психoлог сказав, щоб Ірина з’явилася через тиждень, галантно поцілував руку.

На наступний день вона одягла найкращу сукню, нафарбувала губи червоною помадою, а очі підвела так, ніби їй на вечірку. Чоловік запитав: “Ти куди така? У вас корпоратив?”. Ірина відповіла недбало: “На зразок того…” І швидко пішла. Сьогодні вона відчувала себе в ролі спецагента. І їй подобалася ця роль.

На роботі жінки отетеріли, коли побачили Ірину. Вирішили, що у неї день народження, про який всі забули. “Ні! – відповіла Ірина. – Я просто зустріла потрібну людину”.

І тут з’явилася начальниця: “Це ще що за карнавал? Ідіть вмийтеся і швидко надішліть мені рахунки-фактури. Що ви стоїте? Швидко, я сказала!”.

Ірина глянула начальниці прямо в обличчя і сказала: “Замовкніть і не смійте так зі мною розмовляти!”. Всі затихли. Начальниця наблизилася до Ірини: “Що? Геть розум втратила? Я звільню тебе!”

Ірина швидко запустила руку в сумку – і це був такий лихий жест, що всі вирішили: вона витягне величезний стовбур. Але Ірина дістала з сумки балончик, натиснула на білу кнопочку. Начальниця здивувалася настільки, що стояла, незворушно, поки її обличчя перетворювалося в тортик.

Начальниця закрилася в кабінеті на цілий день, а ввечері покликала Ірину: “А ви крута, Ірина Іванівна. Прям тихий вир з чортами. Ні, я не буду вас звільняти. Ви знайшли нестандартне рішення, і я теж знайшла. Я випишу вам премію”.

Додому Ірина з’явилася о першій годині ночі. До цього вона сиділа у мене вдома, ми пили чай і веселилися. Давно я не бачив Ірину такою, зі студентських років. Їй дзвонив Роман, але вона скидала дзвінки. “Психoлог так велів”, – пояснювала Ірина.

Через пару днів Роман приїхав до неї на роботу. Покликав в ресторан. Там довго вибачався, казав, що був неправий, що недооцінював ну, що вона для нього – все, ну і так далі. Потім вони їхали на таксі і цілувалися на задньому сидінні, як в юності.

У призначений день Ірина з’явилася до психoлога. Вона раптом розгледіла табличку на дверях: “Завгосп”. Минулого разу Ірина не звернула уваги на неї, їй було не до табличок. Ірина швидко заглянула всередину – там сидів все той же лисий чоловік у великих окулярах. Усміхнувся Ірині:

– О, як я радий, заходьте!

– Так ви не психoлог?

– Ні, дорога моя, зовсім не психoлог. Психoлог поверхом вище. Просто ви були такі нещасні, мені захотілося допомогти хоч чуть-чуть.

Ірина зареготала:

– Іноді бути розсіяною дуже корисно!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page