Ромчик все поглядав на годинник. Я ж прекрасно розуміла чому: на п’яту вечора у нього була запланована зустріч з батьком. Повернувся він швиденько, та замість омріяного подарунку в руках “красувалася” купюра в п’ятсот гривень.
Заміж я вийшла, бо розуму геть не було. Мені тоді було лише 18 років, якраз навчалася в університеті на другому курсі. Познайомилася я з Василем, своїм майбутнім чоловіком. Василь не був особливо цілеспрямований студент, та й до життя ставився якось недбало, йому на все завжди було однаково. Я, як молоде дівчисько, побачила в цьому щось романтичне. Ну, знаєте, багатьом правильним дівчаткам подобаються неправильні хлопці. Ну і мені дуже сподобався Василь. Почали ми зустрічатися, а за рік я зрозуміла, що при надії.
Що робити? Пішли ми до РАЦСу. Це ще добре, що бабуся віддала нам свою квартиру, а сама пішла жити до мами. Василь чоловіком добрим ніколи не був. Мені доводилося поєднувати і материнство, і навчання, ще й за чоловіком доглядати, який постійно зникав. То з друзями на рибалку, то з друзями на дискотеку, із сином взагалі ніколи сидіти не хотів.
А коли повертався додому, влаштовував “бурі”, бо я не встигла борщ зварити та штани йому випрати. Словом, у 23 роки мій терпець урвався і я подала на розлучення. Василь навіть не намагався мене зупинити.
Мабуть, для нього розлучення було – визволенням. Розлучилися ми, домовилися, що на аліменти його подавати не буду, але він щомісяця сам надсилатиме синові гроші. Так, звичайно, вірила я. Гроші Василь не надсилав щомісяця, звичайно. У нього були важливіші справи, ніж купити синові зимову куртку або чоботи. У нього друзі.
Минуло чотири роки, синові нашому вже дев’ять років. Вони з батьком спілкуються по телефону, я з Василем не спілкуюся — чисто з організаційних питань. В листопаді у сина був день народження. Ну ось Василь і запитав, що Ромчик хоче. Той відповів, що новий планшет. Татко пообіцяв, що купить. Навіть я здивувалася, треба ж. Словом, пішов син із ним на зустріч. Повернувся, простягає мені п’ятсот гривень.
Запитую, що це. Він мені й каже, що тато на планшет дав. Сказав, що мама нехай додасть і разом купите. Ось це тато, звичайно. Я просто в подиві. Так, звичайно, я ж сама обрала синові такого батька. А тому, дівчата, добре думайте, коли починаєте стосунки з хлопцями, яким на все байдуже. На дітей своїх швидше за все їм теж буде все одно.
Фото ілюстративне
