– Ростику, я більше не буду тобі віддавати гроші зі своєї зарплати, якби ви там з мамою не вважали, – я зітхнула і спробувала сказати Ростиславу ці слова впевнено і твердо. А то що ж виходить? Я заробляю більше, але на все у нього прошу.
З перших днів нашого спільного спільного життя у нас із чоловіком виникло питання: «У кого з нас будуть гроші»? Чоловік категорично заявив, що у них у сім’ї грошима завжди розпоряджався батько, і він також дотримується такого правила.
Я почала заперечувати, сказала, що не згодна віддавати свою зарплату йому, а потім випрошувати на різні свої дрібниці. Тим більше, що купувати продукти чи, наприклад, побутову хімію доводиться мені і я щоразу чую:
– А що ти збираєшся купувати? А ті гроші, що я тобі давав, що вже витратила?
Я навіть не кажу про те, що я більше заробляю і маю ще просити свої гроші на свої потреби. Та й чому чоловік вирішив, що я не зможу правильно розпорядитись заробленими мною грошима?
Тим більше, що його батько за ті гроші, що мати продала залишену їй у спадок квартиру, замість того, щоби вкласти гроші в будівництво житла, купив собі машину. Він сам вирішив, що така покупка важливіша.
Зрештою, машина останнім часом вимагає все більше вкладень. Постійний ремонт, дорогий бензин. Те, що їздити на роботу машиною не економно, свекор не замислюється, зате йому комфортно, хоча це з’їдає майже половину його зарплати.
А живуть вони, як і раніше, в однокімнатній квартирі, це його теж не хвилює. Смішно? Можливо, якби не було так сумно. То який приклад може він дати своєму синові у плануванні сімейного бюджету?
І після чергової суперечки ми з Ростиком вирішили, що кожен буде розпоряджатися своїми грошима сам. На продукти та комунальні платежі складаємося порівну. Ця розмова між нами сталася буквально вчора.
Наче і все добре. Але водночас у мене таке відчуття, що ми не родина, а сусіди. Я поки що навіть не хочу через це народжквати дітей.
Ми з чоловіком не плануємо разом покупки, а якщо мені не вистачає іноді на покупку одягу, то позичаю у подруг, але не у Ростислава.
Чим закінчитись таке наше спільне життя, яке тільки почалося трохи більше року тому, – не знаю. Але щось у мене не дуже хороше передчуття з цього приводу. Буду вдячна, якщо дасте мені якісь слушні поради. Всім гарного дня.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
