fbpx
життєві історії
Ростила мене тітка. В п’ять років я драїла підлоги, не гірше професійної прибиральниці. Коли мама з татом були живі, ми жили прекрасно. Тато з мамою заробляли дуже не погано і ми жили у величезній квартирі, у тата була велика машина, за містом у нас була гарна дача. Але мами з татом не стало і я опинилася у тітки, вона оформила опікунство. У тітки є дочка Марина, моя двоюрідна сестричка. Жили ми всі у нас, в батьківській квартирі.

Ростила мене тітка. В п’ять років я драїла підлоги, не гірше професійної прибиральниці.

Моїх батьків не стало, коли мені було всього п’ять років і мене до себе забрала тітка, рідна сестра тата.

Коли мама з татом були живі, ми жили прекрасно. Тато з мамою заробляли дуже не погано і ми жили у величезній квартирі, у тата була велика машина, за містом у нас була гарна дача.

Але мами з татом не стало і я опинилася у тітки, вона оформила опікунство. У тітки є дочка Марина, моя двоюрідна сестричка, дуже шкідливе дівчисько, вона весь час мене чимось дошкуляла, хоча вона молодша за мене.

Моя тітка Ліда спочатку була дуже доброю, але такою вона була тільки на людях, а насправді вона була дуже скупа і обачлива жінка, така ніколи свого не упустить.

Жили ми всі у нас, в батьківській квартирі. За весь той час поки ми жили разом, тітка ні разу не приголубила мене, я не чула від неї жодного доброго слова.

При тітці Лідії я жила, як Попелюшка з казки, в п’ять років я драїла підлоги не гірше професійної прибиральниці. Мультики дивитися мені суворо заборонялося, а солодощі були тільки для Марини.

Батькова машина кудись поділася, на дачу ми теж перестали їздити, навіть мамині сукні та татові костюми – і ті кудись поділися, зате тітка і її дочка почали красиво одягатися і ходити в різні кафе, але без мене, мені не можна було кудись ходити з ними.

Тоді я не розуміла, що всі речі були просто продані, а виручені гроші, нібито, йшли на моє виховання.

Одного разу ми переїхали в квартиру моєї тітки. Квартира була невелика, однокімнатна, десь на околиці міста.

А ще через півроку мене оформили в дитячий будинок, а нашу квартиру тітка просто продала. У дитячому будинку прижитися мені було дуже складно, я ж була домашня дитина. Але потім все налагодилося, з’явилися друзі і стало веселіше. Там я отримала непогану освіту і після випуску мені виділили невелику, але дуже зручну квартирку.

Я влаштувалася в супермаркет, правда поки прибиральницею, але обіцяли підвищити.

Якось в один з робочих днів в магазин мав приїхати господар цього супермаркета. В той день всі стояли на вухах, всі бігали, метушилися, і я також.

Приїхав господар, Степан Іванович, і коли побачив мене, він довго і пильно дивився на мене, а в кінці робочого дня мене викликали в кабінет керуючого.

Коли я прийшла, в кабінеті був тільки Степан Іванович. Він запропонував мені сісти і запитав, як мене звуть і хто мої батьки. Я розповіла йому все про себе, і як не стало батьків, і як виховувала мене тітка, і як я далі опинилася в дитячому будинку.

Степан Іванович посміхнувся і сказав, що знає мене давно, ще з мого народження, виявляється, він був другом моїх батьків, і коли сталося нещастя з моїми батьками, вони з дружиною були за кордоном. Коли Степан повернувся додому, відкрив мережу магазинів. Зараз будується ще один торговий центр, і коли його добудують, потрібен буде керуючий, і цю посаду він запропонував мені, але потрібно здобути відповідну освіту.

У такої освіти не було і я хотіла відмовитися, але Степан Іванович сказав, що допоможе з навчанням, але тільки вступити, а вивчитися я повинна сама. Я, звичайно ж, погодилася.

Вчитися і працювати було не просто, але я впоралася, і після блискучого закінчення вишу мене чекала прекрасна робота, а, найголовніше, високооплачувана.

Після кількох років наполегливої ​​праці я купила гарну двокімнатну квартиру, правда, продала свою маленьку, затишну квартирку.

Одного разу на порозі моєї нової квартири з’явилася моя двоюрідна сестра Марина. Звідки вони з матір’ю дізналися, де я живу і чим займаюся, для мене досі таємниця.

Марина прямо з порога заявила, що я зобов’язана влаштувати її на хорошу роботу і пустити її жити в свою квартиру, поки та не знайде собі гідне житло. Оскільки у Марини жодної освіти, я запропонувала їй попрацювати, для початку, прибиральницею, а там видно буде. Але вона категорично була проти працювати прибиральницею і подзвонила мамі. Вона, як і раніше, скаржилася матусі.

Тітка Ліда сказала, що я все життя буду їй зобов’язана їй за моє хороше виховання і за все, чого я досягла. І, мовляв, якби не вона, то ще не відомо, що з мене вийшло б, і якщо я не пущу Маринку жити у мене, то вона взагалі забере у мене квартиру.

Від такого нахабства я ледве не сіла там, де стояла, і нагадала їй про моє прекрасне виховання, про те, як вона продала весь мій спадок і викинула мене в дитячий будинок, а з приводу моєї квартири, то я вже давно не маленька дівчинка і зможу постояти за себе. В мене є і друзі, і захисники. І я кинула трубку.

Я вказала Марині на двері, а навздогін ще крикнула, щоб ні вона, ні її мати більше не сміли з’являтися в моєму житті.

Поки що не з’являються, дякувати Богу. А я вже заміжня, маю чудвих чоловіка і донечку.  І всім бажаю добра!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page