fbpx

Ровесниця жовтня, стовідсоткова атеїстка. Які тільки думки не втовкмачували цьому поколінню Великого Експерименту. Головне – робота, головне – повага оточуючих, особисте – тільки після весілля і тільки задля появи дітей, а взагалі – це брудне заняття, гроші – теж бруд, головне – Батьківщина, Бога немає, є Партія і Уряд. Дивно, ми жили разом, а майже не спілкувалися. Так, у мене був обов’язковий візит до бабусі перед сном. Я ось про що. Потім ми отримали нову квартиру і поїхали

Моя бабуся – вона була найкраща бабуся у світі. Ровесниця жовтня, стовідсоткова атеїстка. Дивно, які тільки думки не втовкмачували в голову цьому поколінню Великого Експерименту. Головне – робота, головне – повага оточуючих, особисте – тільки після весілля і тільки задля появи дітей, а взагалі – це брудне заняття, гроші – теж бруд, головне – Батьківщина, Бога немає, є Партія і Уряд.

Ні, вона не була фанаткою. Вона була звичайною бабусею. Доброю і люблячою. Моєю бабусею. Але, все ж таки, ці революційні глюки, ні-ні, та вилазили в її житті на поверхню. Працювала вона 60 років свого життя, уявляєте? З 20-ти до 80-ти. Приймала діток. Лячно навіть подумати, скільки дітей з’явилося на цей світ крізь її мозолясті сильні великі руки. Я, до речі, саме так обирала собі спеціаліста, щоб руки були схожі на бабусині.

Бабуся моя була справжня білоруска, яку доля закинула в іншу країну, в єдину лікарню на острові, туди, де матроси, мічмани і капітани стояли під вікнами з квітами, вигукуючи імена своїх дружин… Якось прикрутило і саму бабусю, і вона потрапила на стіл до військового хірурга, розумника-красеня і найзавиднішого нареченого на тому острові. Він подивився на бабусю, посміхнувся і пішов готуватися до опереції, а бабусі запропонували роздягнутися. Як же можна? Перед мрією всього острова? “Краще на небеса” -, подумала бабуся і тихо зникла з палати.

Думаю, дід був настільки ошелешений таким поворотом подій, що втратив пильність і через кілька місяців вони одружилися. Так … Найкращі чоловічі кадри підриваються саме на таких – неприступних і дивних жінках. Навіть після весілля, вона його ще місяць до себе не підпускала. А потім – з’явилася моя мама, а потім грянула війна. Дідусь пішов на Далекий Схід, бо народжений був в Китаї, мовою володів досконало і потім всю війну і провів в тих краях, а бабуся, як військовозобов’язана – в евакуацію, в Сибір, в госпіталь. Сама, з маленькою дитиною.

Вона працювала в госпіталі з найважчими. Моя мама до 6-ти років навіть не підозрювала, що бувають чоловіки, у яких всі руки-ноги на місці. Жили вони у надважких умовах, мало не в хліві, під колючими поглядами тих, кого ущільнили в хаті, щоб поселити їх. Поки не приїхав на побивку їхній син з фронту і не розповів батькам, з якого блокадного кошмару поїхали ці люди, які проживають на сіні. Так… Тоді їх переселили в хату. А бабуся сама ніколи нічого не вимагала, не просила. Вона називала це словом Гордість, я не знаю тепер, як це називати, чесно… А було їй тоді всього 25 років…

Дива почалися після війни. Діда відправляли до Японії, як військового лікаря і фахівця зі Сходу, бабуся їхати з ним відмовилася, сказавши, що свою країну вона не покине. і дід залишився, військовим лікарем в таборах. Але і туди вона теж з ним не поїхала… Так і заглох цей шлюб. Дід, незважаючи на своїх численних подальших дружин, завжди говорив, що нікого він не любив так, як бабусю. У бабусі більше не було інших чоловіків. Тільки -сім’я, тільки робота… Гроші і подарунки у поцієнтів вона ніколи не брала, так і прожила все життя при мізерній зарплаті, зате – нікому нічого не винна.

У дитинстві ми були дуже близькі, часто гуляли разом, а, потім, чим старшою ставала я і чим старішою вона, тим більшою розросталася між нами прірва. Почалося нерозуміння з моїх вечірніх побачень, потім – погіршилося моїм першим чоловіком, який чомусь їй не сподобався, а потім список тем, які можна обговорити з бабусею, поступово став нульовим.

Дивно, ми жили разом, а майже не спілкувалися… Так, у мене був обов’язковий візит до бабусі перед сном, хвилин на 10, поговорити, але це був просто обов’язок. Вона не розуміла мене, я – її. Я не розуміла і не хотіла розуміти. Мені здавалося, що вона постійно вказує, як мені жити, що мені нема чого розповісти їй зі свого життя, що я – велика і розумна, мене дратували її розпитування про правнуків, тому що я не могла сказати їй, що правнуки у нас не виходить вже два роки, незважаючи на всі наші зусилля, та й взагалі було стільки всього, про що я не могла їй розповісти, та й не зрозуміла б вона…

А потім ми отримали нову квартиру і поїхали. І в обов’язок перетворилися дзвінки. Я, змушуючи себе, набирала ввечері її номер, а вона, думаю, проводила півдня, дивлячись на телефонний апарат…

А якось ми були у неї в гостях, вона проводжала нас у дверях, і ми вже майже дійшли до ліфта, як раптом вона закричала “Марійко!”, майже підбігла до мене і обняла. І ми стояли на майданчику, обнявшись, а біля дверей її квартири лежала велика біла собака, яка взялася незрозуміло звідки. А наступного дня я не змогла до неї додзвонитися. Ближче до ночі я не витримала, і поїхала до неї. Вона лежала на підлозі, простягнувши руку до телефону, до якого добігти не встигла…

Відтоді минуло рівно 8 років. Я дуже щаслива в цьому житті і нічого не хотіла б поміняти або прожити інакше, крім однієї речі.

Я б хотіла повернутися в той осінній вечір, в коридор, де вона мене покликала, в її квартиру, і нікуди не йти, сидіти з нею всю ніч і говорити-говорити. Чомусь зараз, я впевнена, що вона зрозуміла б мене. Навіщо я пішла тоді, чому залишила саму, чому приділяла їй так мало часу?

Вона сниться мені раз на місяць мінімум, жива, і я все говорю і говорю з нею. І весь час не встигаю сказати про найголовніше, про те, що рівно через 9 місяців як вона пішла на небо, день-у-день, я стала мамою, і я впевнена, що це – її мені подарунок. І я дуже хочу, щоб вона мене пробачила за мої “обов’язкові” розмови, за рідкі візити, за нерозуміння і бездушність…

Але, як випросити це прощення у людини, якої вже не має на замлі? Ніяк… Просто любити старих за життя. І немає тут іншого виходу. Як шкода, що неможливо народитися з цим знанням…

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page